Воєнна політика держави в умовах трансформаційних процесів (соціально-філософський аналіз)

В епоху Середньовіччя на тривалий період встановилося панування релігійного тлумачення взаємозв’язку війни і політики. Переважав релігійний воєнно-політичний підхід, який знайшов яскраве вираження у творах, насамперед, Аврелія Августіна. Проаналізовані також ідеї філософів епохи Відродження і Нового часу (Н. Макіавеллі, Е. Роттердамський, Г. Гроцій, Ш. -І. де Сен-П’єр, Ш. -Л. де Монтеск’є, І. Кант, Г. Гегель та ін.). Вони формують теоретичні передумови дослідження воєнної політики, що знайшли яскраве вираження у творах К. фон Клаузевіца. Цей діяч вважав, що “війна є не що інше, ніж продовження політичних відношень при втручанні інших засобів” (мова йде про засоби збройної боротьби).

В середині і в другій половині XIX ст. складаються перші систематизовані концепції воєнної політики. Великий вплив на формування теоретичних передумов воєнної політики був здійснений А. Бергсоном (у межах його концепції закритого суспільства), З. Фрейдом (розуміння воєнної політики як наслідку поєднання двох начал – еросу і танатосу), П. Сорокіним (залежність воєнної політики від домінуючого типу культури), К. Райтом (розуміння воєнної політики крізь призму еволюції Всесвіту) та ін.

В другій половині XX сторіччя панівними напрямками дослідження воєнної політики стали: марксистський (Б. Каневський, С. Юшенков, В. Мамонтов та ін.), психологічний (С. Кобленц, Е. Фромм, К. Хорні та ін.), соціологічний (Р. Арон, К. Боулдінг, М. Маклюен, С. Поссоні, Дж. Пернел), структурно-функціональний (Т. Парсонс, Р. Мертон), неопозитивістський (Г. Моргентау, Д. Нейман, О. Моргенштерн), біологічний (К. Лоренц, Р. Ардрі, Дж. Скотт, Д. Морріс, П. Ребу), теологічний (Р. Нібур, П. Тілліх), плюралістичний (Б. Браунелл, Р. Біглер, В. Таймер, Р. Кларк). На сучасну західну соціально-філософську думку в сфері осмислення воєнної політики великий вплив мали також праці С. Хантінгтона “Солдат і держава: теорія і політика цивільно-військових відносин”, Б. Абрахамсона “Військова професіоналізація і політична влада”, А. Перлмуттера “Політичні ролі і воєнні правила”, О. і Х. Тоффлерів ”Війна і антивійна”. З точки зору деяких сучасних філософів (А. Джонс, Дж. Фрідмен, Дж. Хендерсон, С. Хоффман та ін.), якщо раніш традиційною метою держав у міжнародній системі була воєнна безпека, то сьогодні до цього додалися економічний розвиток, соціальні проблеми (тероризм, контрабанда наркотиків, розповсюдження СНІДу), екологічні зміни тощо. Важливим у воєнній політиці сучасних держав є участь у існуючих інститутах міжнародної безпеки. Сучасні дослідники воєнної політики наполягають на тому, що це дуже складне соціальне явище, яке постійно змінюється, відповідно до існуючих трансформаційних процесів у суспільстві. Тому слід постійно удосконалювати теоретично-методологічні засади її дослідження, категорійний апарат, звертаючи увагу на праксеологічні аспекти воєнної політики.

У другому підрозділі “Воєнна політика держави як система” розширене трактування феномену воєнної політики засобами соціально-філософської рефлексії. Спираючись на різні підходи до визначення воєнної політики (Б. Каневського, В. Лазаренка, В. Смолянюка, Ю. Ярмака та ін.), дисертант обґрунтовує що: воєнна політика – це система поглядів, відносин і основаної на них діяльності соціальних суб’єктів і створених ними інститутів влади, яка спрямована на забезпечення суверенітету, територіальної цілісності держави, безпеку держави, громадянського суспільства і людини засобами політичного впливу і збройного насильства.

У дисертації на основі численних аргументів доводиться, що воєнна політика є складноорганізована система, що має відповідну структуру. Подана узагальнена картина воєнної політики з точки зору різноманітних її аспектів: структурно-змістовного, функціонального і субстанційно-генетичного, а також визначені цілі, засоби, функції, суб’єкти та об’єкти воєнної політики, обгрунтовується система принципів і понять даної сфери. Основними принципами, на підставі яких розгортається соціально-філософський аналіз даної проблеми у дисертації вважаються: принцип розгляду буття армії як одного із знарядь воєнної політики держави та принцип розгляду воєнно-політичної дійсності в єдності її власних закономірностей, історичних умов розвитку внутрішньодержавних інтересів та міждержавних стосунків. Визначені принципи буття досліджуваного соціального феномена дозволили сформулювати авторське бачення соціально-філософського аспекту воєнної політики через систему категорій і понять.

Третій підрозділ “Соціально-філософська рефлексія воєнної політики через систему категорій і понять” присвячений визначенню вихідних понять та категорій воєнної політики, що розкривають її цілісне утворення. Дослідження взаємозв’язку категорій і понять здійснено за трьома основними напрямками: по-перше, з точки зору розгляду взаємозв’язку понять, що відображають “статику” воєнної політики, найбільш адекватним методом аналізу виступає класифікація; по-друге, з точки зору розгляду взаємозв’язку понять, що відображають функціонування воєнної політики (здійснюється методом систематизації) ; по-третє, з точки зору розгляду взаємозв’язку понять, що відображають розвиток воєнної політики (побудова понятійної системи).

Класифікація дозволяє виявити в основному горизонтальний зріз зв’язків елементів воєнної політики. Ця процедура може бути подана за різноманітними підставами. При вивченні конкретної воєнної політики класифікація понять виступає як логіко-методологічний засіб, що дозволяє з максимальною повнотою узагальнити дані емпіричні дослідження. Вона спонукає суб’єкта пізнання до найбільш повного розкриття понять й їх зв’язків, що уможливлює створення свого роду моделі воєнної політики, а, отже, і