Вплив когнітивної складової "Я-концепції" на поведінку людини у групі

 

 

Після закінчення педагогічних курсів Зінченко працював вчителем початкових класів у сільській школі, потім інспектором народної освіти. З 1926 по 1930 р. навчався в Харківському ін-ті народної освіти, потім в аспірантурі Українського НДІ педагогіки (1930-1933). З 1934 по 1951 р. – доцент кафедри психології Харківського педагогічного ін-ту іноземних мов. Одночасно вів науково-дослідну роботу в УНДІ педагогіки і під керівництвом О. М. Леонтьєва у Всеукраїнській психоневрологічній академії (1932-1936). У 1936 р. захистив канд. дис. на тему: «Про забуванні і відтворенні шкільних знань» (опублікована як монографія в 1939 р.), в якій обгрунтував гіпотезу про смисловому характері мимовільної пам'яті, її залежності від змісту і характеру діяльності людини, розробив оригінальну, принципово нову методику дослідження процесів запам'ятовування. У 1959 р. захистив докторську дисертацію на тему «Мимовільне запам'ятовування» (опублікована як монографія у 1961 р), в якій розкрив основні закономірності мимовільної пам'яті, вивів залежність процесів пам'яті від структури та умов організації діяльності, від її цілей, мотивів, способів логічної організації навчального матеріалу. Цей капітальна праця збагатив психологію новими фактами і закономірностями, що мають важливе значення для розуміння природи процесів пам'яті і для практики навчання. Ідеї, викладені З. у цій книзі, змінили постановку проблеми пам'яті в психології, стали загальновизнаними і увійшли в усі нові підручники психології. З 1960 р. З. – професор Харківського університету, де в 1961 р. організував кафедру психології та лабораторію психології навчання. Стимулював появу ряду нових напрямків у дослідженні мнемічних процесів: інформаційного та структурно-функціонального. Під його керівництвом проводилися дослідження проблем загальної та інженерної психології: оперативної пам'яті, структури мнемичних дії, процесів пам'яті та кодування інформації, обсягу пам'яті у зв'язку з кількістю і цінністю інформації. У загальній складності було опубліковано більше 100 експериментальних і теоретичних робіт. У 1965 р. під його редакцією було видано збірник праць кафедри «Проблеми інженерної психології», а в 1969 р. – колективна монографія «Проблеми психології пам'яті». Ще одне важливе дослідницький напрямок стосувалося проблеми підвищення ефективності навчання і продуктивності пам'яті у навчанні. Лабораторія психології навчання, де велися ці дослідження під керівництвом Зінченка, стала визнаним центром пропаганди нових психологічних знань серед вчителів. [24. 50]

Перші експериментальні роботи Зінченко (1939) концептуально грунтувалися на теорії діяльності та передували першим публікаціям А. Н. Леонтьєва (1941, 1944 і ін), в яких викладалися основні поняття і положення психологічного аналізу діяльності. На основі теорії діяльності відкрив і ретельно досліджував цілий ряд мнемічних ефектів: ефект інтерференції мнемической і «пізнавальної» завдань; структурно-діяльнісний ефект (матеріал, що становить мета дії, запам'ятовується більш ефективно ніж аналогічний матеріал, що відноситься до умов досягнення мети) ; негативний ефект віку (перевага першокласників над більш старшими віковими групами в мимовільному запам'ятовуванні чисел при вирішенні арифметичних завдань) ; а також ефект, який відкрили американські когнітивні психологи Н. Сламека і П. Граф (The generation effect: delineation of a phenomenon, 1978), що дали йому назву «ефект генерації» (generation effect) : краще запам'ятовується матеріал, який випробовувані самі придумують, в порівнянні з аналогічним матеріалом, який їм пред'являється. Останній можна розглядати як варіант структурно-діяльнісного ефекту і, по справедливості повинен називатися «ефектом Зінченко». Дослідження Зінченко мали тісний зв'язок з педагогічною практикою. [22. 94]

Система педагогічних рекомендацій, розроблена П. І. Зінченко, що не jбмежується молодшим шкільним віком. Вона диференційовано стосується як дошкільного, так і більш старшого шкільного віку. Не можна представляти П. І. Зінченко як прихильника лише мимовільної пам'яті. У строгому згоді з експериментально обгрунтованими закономірностями розвитку мимовільного і довільного запам'ятовування, він визнавав, що найбільш сприятливі і раціональні умови для свідомого і міцного засвоєння знань створюються саме тоді і там, де пізнавальна задача може бути поєднана з мнемической установкою «або, інакше кажучи, коли активні пізнавальні процеси можуть виступати як способів довільного, логічного запам'ятовування «. Фактично П. І. Зінченко пропонував гнучкий підхід, з одного боку, враховує вікові та індивідуальні особливості учнів, а з іншого боку, використовує методи активного формування того, що входить в зону найближчого розвитку. І хоча П. І. Зінченко не використовував цей термін Л. С. Виготського, але на глибинному рівні його рекомендації з розвитку пам'яті і мислення є конкретною програмою, побудованої відповідно до принципу зони найближчого розвитку. [25. 324]

 

 

Праці Лідії Божович були пов'язані з процесом формування особистості дітей, який вона розуміла як розвиток незалежно від оточуючої ситуації, коли поведінка людини визначається не зовнішньою ситуацією, а внутрішніми мотивами. Так, вчена вказує на провідну роль переживань в психічному розвитку, а потребу у враженнях тлумачить як джерело виникнення індивідуального психічного життя дитини та базу для розвитку інших психічних функцій.

Заслугою Божович є створення нею власної оригінальної концепції особистості, заснованої на культурно-історичної концепції Виготського. Уявлення про активність, протиставляє реактивності, стійкості і свободі особистості складали основу її концепції особистості. У монографії «Особистість і її формування в дитячому віці» Божович під особистістю розуміє «людину, яка досягла певного рівня психічного розвитку». Цей рівень розпізнається нею як стан, коли «в