Вплив когнітивної складової "Я-концепції" на поведінку людини у групі

Науковий поступ сучасної вітчизняної вікової психології відбувається завдяки діяльності лабораторій Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України, очолюваному нині академіком С. Д. Максименком, науково-дослідних інститутів та кафедр психології університетів.

Інститут проводить наукову та науково-організаційну роботу, спрямовану на отримання теоретично і практично значущих результатів із основних напрямів психологічної науки – методології та історії психології, психології особистості, психології навчання і виховання, психології творчості, економічної та організаційної, когнітивної та екологічної психології, етнопсихології, психофізіології та психодіагностики. Головним пріоритетом у діяльності Інституту є розроблення актуальних проблем навчання, виховання і психічного розвитку особистості в умовах трансформаційних процесів, що відбуваються в сучасному суспільстві, зміцнення зв’язку досліджень з освітньою практикою. [16. 4]

Нині в Інституті створюється нова парадигма психологічного пізнання, досліджуються методологічні й теоретичні проблеми генетичної, загальної, соціальної, етнічної, когнітивної, вікової і педагогічної психології, психолого-педагогічні засади гуманізації освіти й розвитку особистості, психології творчості, вікової психофізіології.

Діяльність Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України спрямована на дослідження фундаментальних теоретико-методологічних проблем психологічної науки, розробку актуальних прикладних питань, що потребують ґрунтовного психологічного забезпечення.

Можна виділити такі основні напрями досліджень:

Теоретико-методологічні засади психологічної науки

Психологія особистості. Соціальна психологія

Психологія навчання та виховання

Психолого-педагогічні основи творчості та обдарованості

Практична психологія

Психологія професійної освіти, організаційна психологія та психологія праці

Вікова психологія та фізіологія. Психологія здорового способі життя

На сьогодні в Інституті діє 18 наукових лабораторій, а саме:

Лабораторія історії психології ім. В. А. Роменця;

Лабораторія методології і теорії психології;

Лабораторія загальної та етнічної психології.

Лабораторія соціальної психології;

Лабораторія когнітивної психології;

Лабораторія екологічної психології;

Лабораторія психології особистості ім. П. Р. Чамати;

Лабораторія психології соціально дезадаптованих неповнолітніх;

Лабораторія психології дошкільника;

Лабораторія психології навчання імені І. Синиці;

Лабораторія організаційної психології;

Лабораторія нових інформаційних технологій навчання;

Лабораторія науково-психологічної інформації;

Лабораторія психології творчості;

Лабораторія психології обдарованості;

Лабораторія психодіагностики;

Лабораторія консультативної психології та психотерапії. [16. 8]

Також в Україні діє Інститут спеціальної педагогіки НАПН України, який є провідною науковою установою держави в галузі корекційної педагогіки та спеціальної психології, що здійснює фундаментальні і прикладні дослідження з проблем навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку. В межах інституту функціонують 8 лабораторій: інтенсивної педагогічної корекції, проблем інклюзивної освіти,  сурдопедагогіки,  тифлопедагогіки,  корекції розвитку дитини з аутизмом,  олігофренопедагогіки,  жестової мови і лабораторія логопедії 

Основними напрями діяльності Інституту є:

-Розроблення науково-теоретичних засад навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку;

-Розроблення та впровадження інноваційних технологій і моделей корекційного навчання дітей з обмеженими можливостями здоров’я; впровадження результатів наукових досліджень в практику навчання і виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку;

-Підготовка наукових кадрів через аспірантуру, докторантуру та участь у перепідготовці педагогічних кадрів;

-Консультування науковців, практиків, батьків, осіб з порушеннями психофізичного розвитку;

-Популяризація знань про особливості розвитку і навчання дітей з особливими потребами.

Результати науково-теоретичних досліджень Інституту покладено в основу важливих нормативних документів у галузі спеціальної освіти

Сучасний стан розвитку вікової психології, за думкою М. В. Савчина та Л. П. Василенко, характеризується наступними тенденціями:

•розширенням хронологічних меж дослідження психічного розвитку. З другої половини 20 століття, порушуючи традицію вивчення лише психології дітей, підлітків та юнаків, з'явились та поповнюються дослідження, спрямовані на з'ясування психології дорослих, в тому числі людей похилого віку;

•перехід від дослідження вікового розвитку окремих психічних процесів та властивостей людини до цілісного аналізу її психічного та особистісного розвитку. Психологія розвитку відображає спроби створення комплексної характеристики всього онтогенезу психіки;

•поєднання досліджень загально вікових тенденцій психічного розвитку з вивченням його індивідуального варіанта зі з'ясуванням відхилень та аналогії;

•створення інтегральних концепцій вікового розвитку та поєднання зусиль дослідників різних сфер наукового знання для реалізації системного підходу до вивчення вікового розвитку людини;

•удосконалення методики і методів дослідження вікового розвитку.

 

 

С. Д. Максименко розглядає існуючі у світовій персонології методи, такі, як тести, експеримент, “зрізові” методичні процедури, ідеографічний та номотетичний методичні підходи. Так, за ідеографічним (морфогенетичним) підходом особистість намагаються, хоча і безуспішно досліджувати як унікальну цілісність, тоді як за більш традиційним номотетичним підходом вона штучно розкладається на складові і певні узагальнення робляться вченими лише на основі великої кількості широкого набору результатів, які мають бути статистично достовірними. Останній підхід більш доступний, більшість вчених, вбачає розв’язання проблеми методу вивчення особистості “у редукціонізмі: оскільки особистість – надто “завеликий” об’єкт, у ньому треба спочатку теоретично виокремлювати деякі частини, але не будь-які, а змістовні, тобто ті, дослідження яких буде, власне, адекватним вивченню всієї особистості”. Тобто розглядаються такі частини як “конституююче начало особистості”, вихідні інстанції, котрі у вітчизняних психологів виступали як спрямованість, відношення, спілкування, ієрархія мотивів і діяльностей, вибірковість, установка, емоційність тощо. [26. 40]

С. Д. Максименко вважає, що у зарубіжній персонології лише З. Фрейду, і тільки частково, вдалося наблизитися до втілення номотетичного методу у запропонованому ним психоаналізі і побудувати певну теорію особистості, що не позбавлена все ж таки ознак редукціонізму,