Вивчення продуктивних якостей курей промислового стада кросів «Хай-Лайн W-36» та «Хай-Лайн коричневий» в умовах птахівничого підприємства ПАТ «Чорнобаївське» Білозерського району Херсонської області

 

 

 

Проблема забруднення навколишнього середовища притаманна багатьом країнам і на сьогоднійший день набула глобального характеру. У її розв’язанні беруть участь державні, суспільні, а також міжнародні організації. Для того, щоб природа завжди служила людям і не збіднювалася, її потрібно охороняти.

Охорона природи – це система науково-обгрунтованих заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання і розвиток природних продуктивних сил країни в інтересах суспільства та значною мірою є проблемою екології. Охороні підлягають повітря, вода, земля, рослини та тварини [48].

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати, як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. У нашій країні розроблена і впроваджується ціла програма робіт по раціональному використанню водних, земельних, лісових та мінеральних ресурсів, а також по відтворенню та розвитку заповідної справи.

Головним завданням сьогоднішнього дня є широке використання прогресивних технологій виробництва, які б забезпечували повне і комплексне використання природних ресурсів сировини і матеріалів, включали б або істотно знижували шкідливий вплив на навколишнє середовище [49].

Нові процеси в суспільстві дають підставу думати, що будуть внесені значні корективи у взаємодії сільськогосподарського виробництва з природою. Це викликано тим, що збільшились площі розорених земель, застосування надмірної кількості мінеральних добрив та пестицидів, біологічних методів, непридатних механізмів для обробітку ґрунту.

 

 

У сільському господарстві застосовують технології, при яких дія на природу може бути шкідливою, зокрема: механічна (розорення і розпушення ґрунтів, тиск на ґрунт забір води, зрізування рослин, штучне світло, вирубування дерев та чагарників, розрівнювання поверхні ґрунту, шум, електрополе) ; хімічна (мінеральні та органічні добрива, пестициди, інсектициди, хімічні препарати) ; біологічна (біологічно активні речовини).

Основа профілактики захворювань закладається при проектуванні і будівництві птахівничих господарств. Тому будівництво спеціалізованих птахівницьких господарств і ферм повинно провадитися запроектами, розробленими у відповідності з діючими нормами технологічного проектування і погодженим з органами Державного ветеринарного нагляду. Територія для розміщення птахівничих об'єктів вибирається на сухому місці. Вона повинна бути спланована, мати відповідне покриття напроїджої частини і технологічних майданчиках, а також ухили і пристрої для стоку і відводу поверхневих вод [48].

Спеціалізовані птахівничі господарства слід відокремлювати від житлової забудови санітарно-захисними зонами. Розміри санітарно-захисної зони для птахівницьких ферм повинні бути не менш 300 м., для птахофабрик – не менше 1000 м. Територія господарств повинна бути обгороджена і по периметру огорожі обсаджена висококронними деревами, які виконують функцію біологічних фільтрів і вітрозахистів. Необхідно, щоб птахівничі господарства були віддалені від тваринницьких ферм на 1000 м., від звірницьких і кроликівницьких – на 1500, від залізничних вузлових і сортувальних станцій на 1500, від залізних і автомобільних доріг загальнодержавного і республіканського значення – на 500, від автомобільних доріг обласного значення – на 200 м.

Територію кожної відокремленої виробничої зони птахівничого господарства треба обов'язково обгородити і обсадити по периметру смугою висококронних дерев на ширину не менш 3-5 м.

Планування мережі внутрішньогосподарських доріг з вивезення посліду, відходів інкубації, трупів птахів і птиці санітарного браку з шляхами для підвезення кормів, харчових та інкубаційних яєць, молодняку птиці і т. д. Пташники для ремонтного молодняку і інкубаторій розташовані з навітряного боку по відношенню до інших птахівничих приміщень. Промислове стадо птахів розміщують з підвітряного боку по відношенню до батьківського стаду.

Послідосховище слід розміщувати на відстані не менше 300 м від птахівничих приміщень, з підвітряного боку. Адміністративно-господарські будівлі, ремонтні майстерні, гаражі, склади кормів, зоотехнічні лабораторії розташовують на відстані не менше 60 м. від птахівничої зони.

Територію птахівничих господарств слід постійно утримувати в чистоті. У кожного приміщення треба обладнати відповідні ємності для посліду, який спеціальним транспортом, закріпленим за даною зоною, щодня відвозять у цех переробки в послідосховище для біотермічного знезараження. Відповідно за Ветеринарним статутом з метою попередження виникнення заразних хвороб птахів керівники птахівничих господарств зобов'язані: забезпечувати охорону господарств від занесення заразних хвороб, обмежити допуск на ферми сторонніх яєць; утримувати в належному стані птахівницькі приміщення; дотримуватися зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних норм при будівництві птахівничих приміщень та ветеринарних об'єктів; виконувати ветеринарно-санітарні та зоогігієнічні правила; на вимогу ветеринарних спеціалістів проводити необхідні діагностичні дослідження, а також створювати ветеринарним працівникам необхідні умови для проведення ветеринарних заходів; не допускати без дозволу ветеринарного лікаря вживання в їжу і для годівлі птиці продуктів вимушеного забою птиці, а також продажу хворих і підозрілих в захворюванні птахів і отриманої від них продукції, забезпечувати безумовне дотримання правил щодо карантину.

Завдяки існуючим у природі взаємозв’язкам дія кожного з названих факторів поширюється на весь природній комплекс. Надмірна кількість азотних речовин в добривах, спричиняється до збільшення нітратів та нітритів в рослинах, що є шкідливим як для людей так і для тварин, які поїдають ці рослини [50].

Порушення норм і правил застосування мінеральних добрив та інших хімічних речовин може приводити до отруєння тварин. Не правильно проведена осушувальна або