Закарпаття в складі Чехословаччини: міжконфесійні відносини у 1919-1929 рр.

Значної шкоди православному рухові наносила внутріконфесійна боротьба за юрисдикцію. В результаті цієї боротьби у краї сформувалися дві групи православних. Перша з них визнавала сербську, а друга – константинопольську юрисдикцію. 

Всі адміністративні питання чехословацької православної церкви було вирішено в основному у 1926 році, на цей час уряд Чехословаччини та керівництво сербської церкви узгодили свої дії, тим самим дозволивши кінцево вирішити питання юрисдикції на основі історичних та канонічних даних на користь сербської церкви. Отже, православ'я одержало кращі можливості для дальшого його розвитку в Закарпатті. Боротьба за вплив православ'я константинопольського і сербського, що значно ослаблювала цей рух, почала поступово втрачати свою гостроту. 

У параграфі третьому відображено основні зміни у статусі уніатської церкви. Після розпаду Австро-Угорщини греко-католицькі священики продовжували проугорську античехословацьку політику. А єпископ А. Папп відмовився від прийняття присяги на вірність Чехословацькій республіці. В результаті в 1924 році його було усунено з посади єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, а на його місце призначено каноника Петра Гебея (1924-1931 рр.). З його іменем пов'язана духовна та адміністративна реставрація єпархії. 

За час свого архіпастирського правління П. Гебей відвідав майже 2/3 приходів єпархії, брав участь у великих маніфестаціях – відпустах у найвизначніших місцях єпархії. Допомагав монахам кожного року проводити місіонерські походи, в багатьох з яких брав участь і сам. Активно підтримував часопис «Благовісник», а також друкований орган єпархії – «Душпастир» та його додаток «Добрий пастир». 

Не бажаючи втрачати своїх позицій, уніати впроваджували різноманітні, у тому числі і нові методи та форми впливу на населення. Активно використовувалося друковане слово. Вся ця діяльність служила протистоянню православному рухові. 

Покладаючи значні надії у справі відновлення впливу греко-католицької церкви, що похитнувся, на монахів ордену Василіан, єпархія провела його реформу. Реформа повинна була служити посиленню виховання молоді в католицькому дусі, організації католицького руху, місіонерства, протидії православному рухові, боротьбі проти вільнодумства і т. п. Василіани збудували для своїх потреб в Ужгороді власну друкарню, в результаті чого розгорнулася широка видавнича діяльність. 

Прагнучи зберегти всеохоплюючий вплив на суспільно-політичне життя краю, уніатські священики активно займалися політикою. А. Волошин був фактично одним із засновників і керівників Руської хліборобської партії (1920-1924 рр.), а пізніше – Християнсько-народної партії. Політична активність уніатства особливо яскраво проявлялася напередодні і в ході виборчих кампаній. 

Таким чином, становище греко-католицької церкви після входження Закарпаття до складу Чехословаччини значно змінилося. Вона перестала бути єдиною провідною державною релігією у краї. Було відмінено церковні повинності – коблину і роковину. А більшість уніатських священиків дали клятву на вірність Чехословацькій республіці. Зміни у стані греко-католицької церкви, спрямовані на зміцнення впливу на населення краю, водночас спричинювали ускладнення стосунків із православною церквою. 

За чисельністю віруючих після греко-католицької та православної церков третє місце посідала іудейська конфесія. Про її діяльність йдеться в четвертому параграфі. Всього розрізнено в краї діяли 24 громади. Важливо наголосити на добросусідському співжитті єврейського населення з представниками інших національностей. 

Стан іудейської конфесії був досить складним. У 1922-1924 роках у цьому середовищі відбувалася внутріконфесійна боротьба, одна з причин якої полягала у суперечках між ортодоксальним і модерністським напрямками та конфліктах за крісло рабина, зокрема, у найбільшій єврейській громаді в Мукачеві. Аналогічні суперечки мали місце і в деяких інших громадах. 

Певна частина населення краю була римо-католицького та реформатського віросповідань. У політичному плані дії і помисли керівництва цих церков та частини пастви носили реваншистський характер і мали на меті повернення території Закарпаття до складу Угорщини. 

На відміну від греко-католицької, православної та іудейської конфесій, у доповідних записках уряду Підкарпатської Русі не міститься, крім інформації про внутріконфесійне життя римо-католицької, євангелістської, методистської, баптистської та інших церков, фактів міжконфесійної боротьби. 

У 20-х роках досить сильні позиції завоювали у Закарпатті представники секти «Свідки Бога Єгови», зокрема в окремих селах Мукачівського та Іршавського округів. Вказані конфесії і секти співіснували в толерантних взаємовідносинах між собою та найбільшими конфесіями. 

Параграф п'ятий присвячений аналізу причин назрівання ускладнень у відносинах між віруючими греко-католицького та православного віросповідань. Значно ширша, ніж за угорського режиму свобода совісті, реальніші можливості зміни конфесійності породили активізацію діяльності усіх конфесій і сект та масовий перехід простого народу із уніатської у православну віру. Зменшення чисельності пастви викликало тривогу у греко-католицького кліру. Адже це вело і до обмеження їхнього впливу на суспільно-політичне життя краян та різкого зменшення в силу цієї та інших причин прибутків священиків та єпархії в цілому. 

Відхід значної кількості пастви від уніатства та пов'язані з цим фактори привели до утворення ситуації, яку в документах Цивільної управи Підкарпатської Русі з весни 1921 року офіційно почали називати релігійними боями між греко-католиками і православними, що становило небезпеку для громадського спокою. 

На формування відносин між греко-католицькою та православною конфесіями у значній мірі впливала зовсім