Аналіз і методика проведення експертних оцінок інформаційної невизначеності

б) фінансові інвестиції:

прямі інвестиції – передбачають внесок інвестиційних ресурсів до статутного капіталу господарюючого товариства в обмін на акції, паї та пов’язані з ними інструменти, обсягом більш як 50% від загальної суми їхньої емісії, інші активи, які забезпечують можливість контролю над бізнесом;

портфельні інвестиції – передбачають придбання акцій, паїв і т. п. обсягом, що не перевищує 50% від загальної суми їхньої емісії (інакше фінансова інвестиція вважається прямою за Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”), а також інших фінансових інструментів, що забезпечують інвестору ріст капіталу або поточний дохід (відсотки, дивіденди). Сукупність цінностей, що належать портфельному інвестору, називають портфелем.

Кожний інвестор комбінує різні фінансові інструменти і таким чином формує портфель відповідно до своїх цілей – за характером доходів, рівнем ризику, ліквідності.

5. За структурою:

а) валові – це виробництво всіх інвестиційних товарів для заміщення машин, обладнання, споруд, які спожито в процесі виробництва в поточному році, та будь-який чистий приріст.

Валові інвестиції = амортизація + прибуток.

Якщо валові інвестиції = амортизації, – економіка вважається застійною; валові інвестиції > амортизації, – економіка вважається зростаючою; валові інвестиції < амортизації, – економіка зі спадаючою діловою активністю;

б) чисті – додаткові інвестиції в поточному році за рахунок прибутку [28].

Інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

Вона здійснюється на основі:

• інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;

• державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємствами та установами;

• іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;

•спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав.

Інвестиційна діяльність часто розглядається як інвестиційний процес, стадіями якого є:

• мотивація інвестиційної діяльності;

• прогнозування та програмування інвестицій;

• обґрунтування доцільності інвестицій;

• страхування інвестицій;

• державне регулювання інвестиційного процесу;

• планування інвестицій;

• фінансування інвестиційного процесу;

• проектування та ціноутворення;

• забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

• освоєння інвестицій;

• підготовка до виробництва продукції;

• попередня здача в експлуатацію;

• кінцева здача об’єкта в експлуатацію [27, 29].

Інвестиційна привабливість підприємства (ІПП) – це комплексний показник, що характеризує доцільність інвестування коштів у дане підприємство [30].

В умовах загострення ринкової конкуренції між підприємствами за нові ринки збуту готової продукції оцінка інвестиційної привабливості окремого суб’єкта, що господарює, є важливим питанням при прийнятті інвестиційного рішення потенційним інвестором.

Макроекономічне дослідження інвестиційної привабливості включає вивчення динаміки макроекономічних показників, законодавчого регулювання інвестиційної діяльності, розвиток фондового і грошового ринків. З позицій інвестора інвестиційна привабливість розглядається як узагальнена характеристика переваг і недоліків об’єкта інвестування. При вивченні інвестиційної привабливості інвестором здійснюється суб’єктивна оцінка інвестиційної ситуації, що складається в тій чи іншій країні. Інвестиційна привабливість визначається досягненням компромісу інтересів між інвестором і реципієнтом інвестицій. На мотивацію іноземного інвестора впливають політичні, економічні, виробничі, конкурентні, маркетингові, екологічні фактори. Рівень інвестиційної привабливості підвищується за швидкого досягнення консенсусу інтересів між суб’єктами інвестиційного процесу.

Виділяють два основні підходи для оцінки інвестиційної привабливості. Відповідно до першого підходу проводиться індивідуальна оцінка параметрів інвестиційного потенціалу й інвестиційного ризику, що дозволяє найбільш повно визначити значущість даних чинників при реалізації інвестиційного проекту. Інший підхід, який застосовується для оцінки інвестиційної привабливості, ґрунтується на вивченні інвестором співвідношення прибутковості й ризику, а також їх взаємозв’язку.

Оцінка інвестиційної привабливості підприємства відкриває нові можливості диверсифікації для вітчизняних та іноземних інвесторів, підвищує гарантію вкладення коштів іноземних інвесторів в інвестиційні проекти. Впровадження комплексної програми інвестування в конкурентоспроможні галузі стимулює перехід на якісно новий інноваційний тип розвитку. Підвищення конкурентоспроможного рівня нерентабельних підприємств сприяє модернізації економіки, підвищенню економічного рівня розвитку держави. Створення механізму координації інвестицій з макро – до регіонального рівнів та з галузевого до підприємства розширює інвестиційні можливості підприємств, стимулює зростання інвестицій в економіку і зміцнює фінансову систему держави [31].

 

 

Точність та надійність прогнозів, розроблених на основі експертних оцінок, в першу чергу визначається складом експертної групи, їх професіоналізмом, обсягом знань, ерудованістю. Специфічні вимоги до членів експертної групи роблять свій відбиток на принципи їх відбору.

При проведенні індивідуальних експертних оцінок до експерта висуваються більш суворі вимоги, ніж до експертів, що входять до складу групи. Пояснюється це більш високою відповідальністю експерта індивідуальної оцінки при формулюванні остаточних висновків.

В цілому ж проблема підбору експертів для проведення експертизи складається з двох етапів.

На