Аналіз і методика проведення експертних оцінок інформаційної невизначеності

На підставі залежності (11) розраховуємо потрібну чисельність експертної групи (n) за умови, що значення решти показників задані:

Таким чином, щоб визначити розмір експертної групи, необхідно, по перше, отримати згоду експертів на участь в експертизі (зазначимо, що згоду дають зазвичай до 50% всіх запрошених експертів), і по друге, щоб застерегтись від несподіванок в багатотуровому опитуванні (хвороба, довгострокове відрядження, надзвичайна зайнятість власними проблемами тощо) слід в експертну групу додатково включити декілька осіб.

Остаточне рішення про кількісний склад експертної групи приймають організатори експертизи, враховуючи ситуацію у кожному конкретному випадку.

Структуризація експертної групи обумовлена необхідністю відбору експертів такої спеціалізації і кваліфікації, від яких можна отримати кількісну і якісну оцінку всіх складових частин, і по всіх напрямках цілісного об’єкта дослідження.

Процес кількісного формування експертної групи здійснюється у такій послідовності:

1. Формується список питань, по яких бажано отримати відповіді від експертів;

2. Складається потенційний список експертів, які мають певний досвід розв’язання досліджуваної проблеми;

3. Потенційним експертам надсилається список питань, щоб вияснити, зможе або не зможе кожен експерт компетентно приймати участь у розгляданні питань експертизи.

4. Визначаються витрати робочого часу і засобів на проведення опитування кожного експерта.

5. Ставиться задача вибору такого складу експертів, щоб по кожному питанню можна було отримати висновки, принаймні, від одного експерта.

6. Проведення опитування повинно здійснюватися за умови мінімально можливих витрат.

Враховуючи, що компетентність експертів в процесі проведення експертизи різна, у організаторів опитування, виникає природно завдання об’єктивної оцінки цієї компетентності. У переважній більшості перерахованих робіт наведено два методи оцінки компетентності експертів: об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний метод оцінки рівня компетентності експертів ґрунтується на застосуванні спеціально розроблених анкет, де містяться питання, відповіді на які дозволить визначити можливість включення спеціаліста у експертну групу. Питання в анкетах повинні бути сформульовані на основі загальноприйнятної термінології; неприпустимо допускати смислової неоднозначності.

Ступінь придатності спеціаліста до експертизи по анкетному опитуванню визначається за коефіцієнтом компетентності:

Де Ka – коефіцієнт компетентності за анкетним опитуванням; Vij – вага j-ої градації (підкресленої експертом, що оцінюється) i-ій характеристиці, в балах; ij Vj – максимальна вага j-ої характеристики, в балах.

Ступінь компетентності експерта за суб’єктивним методом (самооцінка) здійснюється по певній шкалі. Для проведення самооцінки по- винні бути визначені кількісні параметри його кваліфікації, які включають, насамперед, показники, що характеризують ступінь його участі у розвитку досліджуваної проблеми. В процесі самооцінки кожен спеціаліст визначає ступінь своєї освіченості за 10 бальною шкалою, підкреслюючи відповідні бали:

10 балів – високий рівень компетентності – експерт спеціалізується по досліджуваній проблемі, має по цій проблемі теоретичні розробки і практичний досвід;

8 балів – достатній рівень компетентності – експерт приймає участь у розв’язанні досліджуваної проблеми, однак вона не входить у сферу його вузьких теоретичних і практичних інтересів;

5 балів – задовільний рівень компетентності – проблема входить у сферу, тісно пов’язаною з вузькою спеціалізацією експерта, однак у роботі над розв’язанням проблеми він участі не приймає;

0 балів – малокомпетентний рівень – проблема не входить у сферу вузької спеціалізації експерта, і він не приймає участь у її розв’язанні.

На підставі десятибальної шкали оцінки компетентності експерта визначається відповідний ваговий коефіцієнт шляхом ділення на десять. Компетентність експерта за самооцінкою обчислюється за формулою:

де Kc – коефіцієнт компетентності експерта за самооцінкою; λl- самооцінка (в балах), яка характеризує ступінь обізнаності спеціаліста за l – тою проблемою; n – максимально можлива самооцінка (10 балів). Незважаючи на певні переваги, метод самооцінки компетентності експерта має окремі недоліки. Основний недолік самооцінки – це вплив психологічних факторів на експерта: побоювання, що невдалі результати самооцінки стануть надбанням широкого загалу і, як наслідки, страх набути славу неука серед підлеглих та товаришів по службі і страх, що результати самооцінки можуть зашкодити службовій кар’єрі. Найкращі результати дає узагальнююча оцінка компетентності, яка включає як анкетний метод, так і самооцінку. Компетентність спеціаліста за комплексним методом визначається за формулою:

де Kk – комплексний коефіцієнт компетентності експерта; m – кількість використаних методів самооцінки.

Результатами попередньої діяльності спеціаліста, який приймав участь в експертизах, можна скористатись, якщо є наявними відповідні матеріали. Вони можуть стати основою для розрахунку статистичними методами показників, що характеризують якість експертів.

Ступінь надійності експерта визначається таким чином:

де R – ступінь надійності експерта; Nc- кількість випадків, коли з певною ймовірністю гіпотези експертів справдились; N- загальна кількість гіпотез, передбачених експертом. До складу експортної групи слід включити спеціалістів різного віку, різних організацій і бажано з різних географічних точок, представників всіх напрямків і шкіл мислення в даній сфері. Не включаються в склад експертної групи природжені критикани, відверті циніки, постійні песимісти. При формуванні експертних груп важливо врахувати режим роботи спеціалістів. Якщо, наприклад, в якості експертів залучаються вчені