Антропоцентризм народної казки українських Карпат: оповідна традиція українців та угорців

Об’єкт дослідження – сюжети й мотиви чарівних та побутових казок українців та угорців, що містять антропоцентри й антропокомпоненти.

Предметом дослідження є з’ясування особливостей антропоцентризму української та угорської казкової традиції Українських Карпат.

Географічні межі дослідження – регіон Українських Карпат. Географічно це частина гірської системи Карпат на заході України. Вони займають територію Закарпатської, частково Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей.

Хронологічні межі. Збірки досліджуваних українських фольклорних текстів датуються серединою ХІХ – ХХ ст. та початком ХХІ ст.

Теоретична база роботи. Її основою стали антропоцентричні погляди, думки, судження, гіпотези, висновки про людину, взяту в найрізноманітніших зв’язках з її життєсвітом. Теоретичне підґрунтя роботи складають кілька великих масивів людських знань.

З метою показу різночасових антропологічих версій ми спиралися на роботи відомих філософів, істориків, антропологів, релігійних діячів, психологів та ін. Зокрема це праці античних філософів, М. Монтеня, К. Юнга, Е. Тайлора, М. Шелера, Г. Сковороди, П. Куліша, І. Франка, М. Костомарова, Ошо, В. Табачковського, Н. Хамітова, П. Гуревича, та багатьох інших.

З фольклористичних робіт про антропоцентри казки ми можемо назвати праці В. Проппа, О. Веселовського, Е. Померанцевої, Ю. Юдіна, М. Новикова, В. Анікіна, Н. Ведерникової, Є. Мелетинського, Д. Адлейби, С. Адоньєвої, В. Юзвенко, О. Бріциної, Л. Дунаєвської, В. Шабліовського, Я. Гонті, А. Ковач, В. Фойкта, Дь. Ортутаї, І. Болдіжар та ін.

Теретичним підґрунтям антропологічної лінгвістики є праці В. Гумбольдта, О. Потебні, М. Бахтіна, Є. Селіванової, Ю. Лотмана, О. Лещенка, І. Бано та ін. Поняття картини світу, концепти та бінарні опозиції розглядали К. Леві-Строс, Д. Лихачев, А. Гуревич, Т. Цивьян, М. Маковський, Н. Арутюнова, А. Вежбицька, Ю. Степанов, С. Воркачев, О. Залевська, В. Іванов та В. Топоров, В. Суковата, О. Алещенко, Н. Моспанова та ін. Контактні зони, форми і види міжетнічних взаємовпливів у народній культурі вивчали В. Гнатюк, З. Кузеля, П. Лінтур, П. Лизанець, С. Грица, Л. Коша, І. Кріза, А. Паладі-Ковач, З. Уйварі.

Джерельною базою дослідження стали фольклорні тексти, збірки, покажчики. Численні приклади подано українською й угорською мовами (з перекладом на українську включно).

Методи дослідження. Серед методів, за допомогою яких у дисертаційній роботі розкрито наукову проблему, виокремлюємо аналітичний, синтетичний, порівняльно-історичний, зіставний та системний методи.

В оглядах антропологічних версій в історії людства, збирання та вивчення казкової прози регіону та ін. вжито історіографічну (описову) методу, що дозволило систематизувати значний матеріал. При аналізі текстової тканини творів, питань фольклорної комунікації і т. д. вжито лінгвістичні методи, зокрема текстологічний, стилістичний тощо.

У другому та третьому розділах, з метою оцінки дійових осіб, а також задля розкриття зовнішнього й внутрішнього простору людини, зокрема окреслення концептів і бінарних опозицій, ми звернулися до аксіологічного, когнітивного, етнопсихологічного та філософського методів. Значну допомогу в уніфікації різних національних версій казок дав метод індексації традиційних казкових сюжетів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській фольклористиці на порівняльному українсько-угорському регіональному матеріалі було проаналізовано людино центровані погляди, розглянуто людину в багатоманітності її зовнішнього та внутрішнього простору. І хоча в сучасній українській науці є вже чимало фольклористичних праць зіставного характеру, українські та угорські фольклорні тексти в даному аспекті залучено вперше. Новаторським є й підхід до самого предмету: висунуто і обґрунтовано тезу про антропоцентризм казки як основоположну ознаку – на противагу, приміром, космологізму інших жанрів (обрядові пісні тощо). Попри зв'язок з ініціаційним ритуалом чарівна казка досить далеко відходить від обряду, вже переосмисленого в гру, що підтверджує широко окреслена в роботі дидактична спрямованість казкового жанру.

Нового звучання в дисертації набувають моральні-етичні виміри людини, які перебувають на периферії зацікавлень сучасної гуманітарної науки. А між тим фольклор упродовж багатьох віків був своєрідним зводом неписаних законів і моральних норм, зразків людської поведінки. З аналізованих проблем, зокрема психологічного і філософського наповнення, зроблено певні висновки і спостереження, що стосуються людського єства, і розглянуто в контексті сутнісних проблем сучасної людини.

Казки регіону ще не були предметом окремого монографічного дослідження, хоча вже опубліковано чимало збірок, надто закарпатських, та вивчення обмежувалися переважно передмовами до казок чи статтями. Мало відомо в Україні про угорські збірки та угорський фольклор Закарпаття, усну традицію Угорщини загалом, яка майже не вивчається у вітчизняній науці, чому значною перепоною служить мовний бар’єр. Таким чином, в науковий обіг вперше введено значний угрознавчий матеріал, як теоретичний, так і практичний, наукові погляди угорських вчених, бібліографічні дані, матеріал з багатотомного угорського покажчика казок, енциклопедичного словника угорського фольклору та етнографії тощо. Ці відомості можуть бути цікавими в аспекті подальших порівняльних студій.

Вперше зібрано і проаналізовано розлогий регіональний матеріал про феномен казкаря та казкарства, свідчення багатьох фольклористів, подано типи та портрети оповідачів регіону, наведено конкретні приклади казкових антропокомпонентів. До того ж ці дані розглянуто з поглядів лінгвопрагматики, що теж не було зроблено раніше. Щодо взаємовпливів і запозичень у фольклорі регіону, зокрема Закарпаття, то вони привертали увагу лише спорадично, а зараз майже не вивчаються, у жанрі казок