Австрійська мала проза хх століття: генологічна парадигма і проблеми рецепції

Мета конкретизована в таких дослідницьких завданнях:

• окреслити в контексті німецькомовного літературного процесу сутність генологічної парадигми та проблеми рецепції австрійської малої прози ХХ ст. з проекцією на твори знакових авторів ХІХ ст. ;
• дослідити критичну літературу в галузі теорії та історії жанрів малої прози;
• визначити на загальнотеоретичному рівні типологічні ознаки австрійської малої прози, наративні особливості побудови авторського дискурсу, проблеми різноголосся і стилістичної діалогічності;
• виявити стрижневі мотиви найбільш характерних творців австрійської малої прози ХХ ст. ;
• висвітлити особливості моделювання художнього мислення як провідних, так і маловідомих австрійських художників слова;
• простежити зв’язок сучасної австрійської новелістики з національною традицією, зокрема, з прозовими жанрами;
• з’ясувати особливості поетики австрійських письменників у теоретичному та інтертекстуальному вимірах;
• увиразнити контактно-генетичні та типологічні зв’язки австрійських авторів із представниками споріднених і неспоріднених літературних систем;
• проаналізувати концепт автобіографізму як однієї з важливих моделей характеротворення в австрійській малій прозі;
• узагальнити на тлі вивчення літератур зарубіжних країн стильові тенденції австрійської малої прози довоєнного, воєнного, міжвоєнного та післявоєнного періодів.

Об’єкт дослідження – австрійська мала проза ХХ століття. Вибір об’єкта дослідження зумовлений тим, що творчість письменників означеного періоду (А. Шніцлер, Г. ф. Гофманнсталь, Р. М. Рільке, Ф. Кафка, Р. Музіль, Й. Рот, І. Айхінґер, І. Бахманн, Т. Бернгард, П. Гандке, А. Зєлінскі, Е. Фітцбауер, М. Ган, Г. Кунер) містить багатий стилістичний потенціал. Він і спричинив вагомі аргументи на користь виокремлення моделі австрійської малої прози з німецькомовного культурно-художнього простору. Взірці малих епічних жанрів розглянуті не тільки на рівні корпусу текстів з певними художніми образами, ідеями, філософськими засадами, але й крізь призму історико-культурологічного контексту з урахуванням переємності літературного досвіду (Ф. Ґрільпарцер, А. Штіфтер, К. Е. Францоз). Основу дослідження склали – з метою уникнення різночитання художніх явищ – тексти мовою оригіналу.

Предмет дослідження – генологічна парадигма австрійської малої прози ХХ ст. у контекстуальному зв’язку з проблемами рецепції.

Методи дослідження. У дисертації використано здобутки системного, історико-порівняльного, культурно-історичного, психологічного, рецептивно-естетичного підходів. Комплексний характер дослідження передбачав інтеграцію ряду наукових методів. Основними у роботі стали порівняльно-історичний, рецептивний, біографічний, структурно-наратологічний, герменевтичний, феноменологічний, антропологічний методи. Методологію дослідження урізноманітнюють елементи психоаналізу і структуральної інтерпретації художнього тексту. Зразки малої прози проаналізовані у безпосередньому зв’язку з часом їхнього написання та в контексті літературного процесу означеного періоду. Тому здобувач послуговується методологічним принципом історизму. Застосування кожного з методів на різних етапах дослідження зумовлено колом окреслених завдань.

Теоретико-методологічну основу дисертації склали концептуальні позиції зарубіжних та українських дослідників теоретичної поетики та генології; філософсько-антропологічної та естетичної проблематики; аналітичної психології та психології творчості; рецептивної та феноменологічної естетики; міжкультурної комунікації; герменевтики; формалізму; структуралізму та семіотики; постструктуралізму та деконструктивізму. У процесі фактологічного аналізу австрійсько-німецько-українських літературних взаємодій вагомими були праці Є. Волощук, Т. Гавриліва, Д. Затонського, Л. Кравченко, Я. Лопушанського, І. Мегели, Д. Наливайка, А. Науменка, Я. Погребенник, П. Рихла, Л. Цибенко, Б. Шалагінова.

Наукова новизна роботи визначається параметрами, що окреслюють предмет та об’єкт дослідження. Досі відсутні концептуально завершені праці, які б розкривали самобутність австрійської малої прози як окремої жанрової системи. Вона, хоч і співзвучна, але кардинально відмінна від німецької. Пропонована дисертація є першою спробою вивчити феномен австрійської малої прози, висвітлити її специфіку у контексті німецькомовного культурного простору, осмислити сутність генологічної парадигми з проекцією на проблеми рецепції. Уперше в українському літературознавстві розглянуто на широкому контекстуальному тлі особливості поетики австрійської малої прози ХХ ст. у типологічних зрізах і зіставленнях з німецькою короткою прозою аналізованого періоду.

Аналіз історико-літературного матеріалу увібрав широке коло праць австрійських, німецьких, швейцарських, українських, польських, російських, словацьких, чеських, хорватських, болгарських, естонських, угорських літературознавців. На основі детального розгляду дослідницького масиву, що містить розгалужений комплекс актуальних питань для словесної науки на новітньому етапі її розвитку, розроблено власну концепцію інтерпретації художніх зразків короткої епічної форми як репрезентативних (А. Шніцлер, Г. ф. Гофманнсталь, К. Е. Францоз, Р. М. Рільке, Ф. Кафка, Р. Музіль, Й. Рот, І. Айхінґер, І. Бахманн, Т. Бернгард, П. Гандке), так і малознаних (А. Зєлінскі, Е. Фітцбауер, М. Ган, Г. Кунер) в Україні австрійських письменників. В обраних для аналізу зразках малої прози віддзеркалено широкий спектр уявлень австрійського суспільства про перипетії ХХ ст. Усе це дало можливість систематизувати, узагальнити основоположні складові поетики австрійської малої прози досліджуваного періоду.

Теоретичне значення дисертації. Висновки і результати дослідження відкривають нові можливості у вивченні літератури зарубіжних країн та теорії літератури. Дисертація містить положення, які сприяють розробці нових об’єктивних підходів до розуміння генологічної парадигми та проблеми рецепції австрійської малої прози ХХ ст. У роботі осмислено існуючі уявлення про жанрові різновиди малої прози та запропоновано авторське бачення наступності внутрішньолітературних тенденцій не тільки в австрійському, але й у німецькомовному культурному просторі загалом. Це створює необхідне теоретичне й методологічне підґрунтя для подальших досліджень у даному напрямі.

Практичне значення. Здобуті результати та теоретичні висновки можуть бути використані для розробки нових курсів з історії зарубіжного письменства та теорії літератури; написання підручників і посібників, присвячених дослідженню німецькомовного літературного процесу, аналізу творчої спадщини провідних репрезентантів австрійської та німецької культур.

Особистий внесок здобувача полягає у комплексному дослідженні австрійської малої прози