Драматургія Володимира Винниченка. Проблеми поетики

З середини 20-х років творча увага Винниченка зосереджена на масштабних соціально-філософських романах. Очевидно, цим можна пояснити певну недовершеність (карикатурна спрощеність, велемовність комедії “Великий секрет”) або й незавершеність п'єс цього періоду. Скажімо, незакінчена п'єса “Ательє щастя”, яка вирішувалась у своєрідному жанрі сатиричної антиутопії, певною мірою розвиває тематику роману “Сонячна машина” і своїми суттєвими мотивами попереджає роман “Лепрозорій”. І все ж завершує Винниченко драматургічний шлях шедевром, п'єсою “Пророк” (1929), яка ефектно підсумовує його творчі пошуки в царині драматургії і поетичною витонченістю, багатогранною цілісністю не поступається “Брехні”, “Молодій крові”, “Гріху” та іншим кращим п'єсам автора. Роздуми про складність стосунків між ідеальним і земним знайшли тут оригінальне художнє розв'язання. Начебто цілком земною є героїня – іронічно-чарівлива Кет, багата молода вдова-американка. Одначе таємнича, істинно жіноча душа Кет спонукає її до поривань за межі буденності, до екстравагантних вчинків, зокрема й до прибуття разом із численним почтом із далекої Америки в східну країну задля зустрічі з пророком Амаром, новітнім месією, що проповідує всезагальну любов. Захоплення Амаром як пророком переростає в кохання до нього. Зіткнення земного й ідеального в цьому сюжетному мотиві досягає свого апогею. Пророк, опустившись слідом за багатьма своїми апостолами з духовних висот до земних низин, втрачає магічну силу (перед цим він і сліпих зціляв, і скелю з місця зрушував). Страждання пророка, що здобув мільйони прихильників, а тепер може бути осміяним, щирі й палкі. Через те він задля збереження в людях святої віри згоджується на блаженний обман – на очах юрби возноситься в небо на хитрому пристрої, схованому під хітоном, і гине.

Чимало в творі колоритних епізодичних сцен, які варіюють основну дещо фантастичну ситуацію й надають їй життєвої переконливості. Промовиста зокрема дійова лінія переродження апостолів, борців за релігійну ідею, в гендлярів цією ідеєю та хабарників. Чимало епізодів (як-от сцена з бізнесменами, які, конкуруючи один з одним, прагнуть пробратися в палац до пророка, аби сфотографуватися разом з ним чи принаймні з кимсь із його почту і тим зробити собі рекламу) набувають гротескного характеру і виразно виявляють характерні для п'єси риси театру абсурду. Побутові суперечки в творі раз у раз переростають в інтелектуальні двобої. П'єса сповнена неабиякої динаміки, драматичної напруги, сценічної яскравості. Але вона не викликає відчуття строкатості, бо позначена високим мистецьким смаком, артистичною витонченістю. Її сатирично-грайливий характер, виразно заявлений у перших сценах, поступово змінюється на гостро драматичний, врешті підноситься до високого трагізму. Органічність і вмотивованість цих стильових трансформацій обумовлюється чіткою підпорядкованістю структурних компонентів з'ясуванню авторської тривоги з приводу характерної для сучасного світу дисгармонії між високими духовними пориваннями людини і суєтою її буденного існування. Модерна вишуканість композиції п'єси невіддільна від вельми відповідних жанру трагедії рис неокласицизму, від чіткості архітектоніки, яка значною мірою орієнтується на особливості трагедії античної. Відчуття житейської суєти, абсурдної марноти марнот тут глобалізується, підноситься до ролі грізного фатуму. Божественне й земне у Винниченка в порівнянні з давньою трагедією ніби міняються місцями.

Основним чинником гармонізації авангардно-неокласичного розмаїття стильових рис п'єси є художній інтелектуалізм. Можна було б сказати, що це новочасна інтелектуальна трагедія, якби тут не було тавтології – жанр трагедії передбачає філософічність як одну із своїх найсуттєвіших ознак. Інтелектуальний зміст п'єси, оскільки це художній зміст, не може бути сформульований однозначно, вичерпно раціоналістично. Він може мати різноманітні трактування, що підтверджується дослідженнями п'єси. Художня філософічність як домінанта стильової структури твору виступає передумовою його поетичної витонченості.

Характерна вже для перших творів автора жанрово-стильова складність творчої манери з особливою виразністю виявилась у його драматургії. Жанрово-стильовою багатогранністю позначені й п'єси 1918-1929 років. Драма “Між двох сил” криє в собі значний публіцистичний заряд. В п'єсі “Гріх” важливі детективні елементи. П'єса “Закон” близька до родинно-побутової драми. Але попри всю складність поетики творів цього періоду провідною їх жанровою ознакою є трагедійність. Зовні здебільшого камерні, сконцентровані