Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Драматургія Володимира Винниченка. Проблеми поетики

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
52
Мова: 
Українська
Оцінка: 

значною мірою завдяки своїй життєвій переконливості підноситься в п'єсі до алегорії українського знедоленого селянства, алегорії, яка переростає в символ вселюдської пригніченості. В ім'я людяності Наталя Павлівна іде на брехню, яка таки надихає її чоловіка на здійснення роками очікуваного винаходу, в ім'я людяності, з тим, аби ця брехня не розкрилася й не вразила ближніх, вона накладає на себе руки.

В основі структури твору лежить виразна мелодраматична інтрига з характерними мотивами любові, зради, підступності, помсти, смерті, з колізіями таємної змови, викрадених листів, чудесного винаходу тощо. Але в лоні пройнятої витонченим психологічним нюансуванням натуралістично діткливої житейської достовірності, яка набуває обрисів незглибимої символіки зокрема завдяки своєрідному перегуку епічних та ліричних аспектів драматичної образності, цей мелодраматизм підноситься до модерного мистецького інтелектуалізму, до художнього осягнення філософських проблем. Таким чином мелодраматизм та інтелектуалізм постають двоєдиною рамкою складної художньої системи п'єси, найбільш оптимальним жанровим визначенням якої видається саме таке – інтелектуальна мелодрама.
До своєрідного жанру інтелектуальної мелодрами слід віднести, й п'єсу “Чорна Пантера і Білий Медвідь”. Це одна з найтривожніших п'єс автора, одна з найбільш “вдаряючих по нервах” своєю дисонансною образністю, яка грунтується на ефектному використанні вигадливої, нестандартної, можна навіть сказати, штучної ситуації, огорнутої в шати достовірної житейської історії. Це п'єса про трагедію митця, що стоїть на межі між чіпкою буденністю й вабливою урочістю вільного творення.
Мелодрама (співоча драма) як жанр виникає в другій половині ХVІІІ ст. паралельно і в певній противазі драмі як жанру. Драма на відміну від традиційних трагедії та комедії орієнтується на поміркованість почуттів і правдоподібність, буденну врівноваженість, що диктується розвитком позитивістських художніх тенденцій. Мелодрама, так само як і драма, не тяжіючи до крайнощів, представлених опозицією трагедія-комедія, разом з тим зроджується з певної туги за цими крайнощами. Суть її полягає в загостренні почуттів, у перебільшенні драматичної напруги, спочатку доповненням драматичних сцен музичними вставками, а врешті переважно драматургічними засобами – різкий поділ персонажів на добрих і лихих, гранична загостреність конфлікту, неймовірна напруженість ситуацій, несподіваність розв'язок тощо. Якщо власне драма розвивається в напрямку осягнення реальних суспільних конфліктів у всій їх складності, то мелодрама тяжіє до вражаючої видовищності й якомога більш закрученої інтриги. Причому ця інтрига здебільшого позбавлена особливої вигадливості й ґрунтується на експлуатації мотивів любові й зради, підступності й лютої помсти, нагороди й покарання тощо. Мелодрама активно побутує і в українській драматургії ХІХ ст. Не гребують її засобами драматурги театру корифеїв, хоч здебільшого вони підпорядковують мелодраматичні мотиви й колізії осягненню суспільних та психологічних аспектів драматичної дії. Українська мелодрама прикметна й тим, що вона широко вдається до музичних (обрядових, народопісенних) елементів, цілком виправдовуючи первісне значення терміну. Мелодрама користується значною популярністю серед найрозмаїтіших глядацьких кіл, що й зумовлює її невмирущість. Загалом мелодрама здобула собі погану репутацію. Однак відмовлятися від видовищних можливостей мелодрами, від її впливової сили було б не слушно. Це свого часу чудово відчув Винниченко і на шляху модерного переосмислення традицій мелодрами досяг значних драматургічних успіхів.
П'ятий розділ – “Жанрово-стильові аспекти сатири й героїки в п'єсах автора 1911 – 1918 років” – присвячений творчим пошукам драматурга цього періоду. Досвід створення інтелектуальної драми й мелодрами дається взнаки в творчості Винниченка й після 1911 року. Але він прагне до дальшого розширення жанрових обріїв драматургії, вдається до засобів сатири. Схильність до сатири належить до сутнісних ознак його художнього хисту, що красномовно засвідчують вже перші прозові твори автора. І в стилістиці його перших драм відіграють важливу роль сатиричні риси. Ширше звернення до сатири значною мірою визначає новий етап драматургічних шукань автора. Однак його перша сатирична комедія “Співочі товариства” попри актуальність проблематики, не вичерпану й досі, попри яскраву колоритність ситуацій та дійову динаміку сягає граней карикатурної спрощеності. Вона відзначається жанрово-стильовою монолітністю, не характерною для творчої манери Винниченка. Схематизму драматургічних побудов, сполученого зі схематизмом сатири, авторові здолати не вдалося. Відтак тут превалює не незглибимість художньої ідеї, відчутна в переважній більшості п'єс автора, а поверхова публіцистика. Не меншою мірою, ніж сатира, властива творчій природі автора героїка. В більшості творів його ранньої прози вона, як і сатира, виявляється художньо ефектною в сполученні з іншими поетичними аспектами. В героїчній драмі “Дочка жандарма”, яка, так само як і “Співочі товариства”, відзначається не характерною для Винниченка жанрово-стильовою монолітністю, героїка набуває плакатного характеру і теж близька до поверхової публіцистики. Безпосереднє відтворення суспільних процесів, соціально-побутових картин, не пропущених через сприймання персонажів, характерне для “Співочих товариств” та “Дочки жандарма”, також не належить до істотних рис Винниченкової манери. Його п'єси відзначаються особливою камерністю, навіть ліричністю. Передусім інтимні стосунки стають в автора підґрунтям художнього осягнення глобальних проблем, в чому виявляється символічна природа його творчості. Родинна драма “Натусь” саме через свою “родинність”, камерність стає плідним кроком на шляху дальшого освоєння сценічної сатири. Сатиру тут введено в лоно жанрового поліфонізму. В першій дії превалює сатирична тональність, в другій і третій витончена гра комедійних та драматичних нюансів, в четвертій дійовий плин набуває виразно драматичного звучання. Досягти єдності цих жанрово-стильових аспектів значною мірою вдається завдяки наголосу на ігровій стихії драматичної дії, ефектному застосуванню принципу “театру в театрі”.
Використання принципу “театру в театрі” дається
Фото Капча