Драматургія Володимира Винниченка. Проблеми поетики

Суттєвим параметром натуралістичної точності образного ладу п'єси є пісні. Вони виконують і видовищну функцію, як і в старому театрі. Але у Винниченковому переосмисленні цей традиційний засіб є передусім одним з чинників художнього психологізму. Пісня тут також виступає (дещо подібно до хору в античній драмі) ліричним коментарем дії, сприяє включенню безпосередньої акції з в ширший контекст і є засобом її епізації. Можна сказати, що пісні в “Чужих людях” є якоюсь мірою предтечею брехтівських зонгів. Тільки Винниченко на відміну від Б. Брехта не руйнує “четвертої стіни” (себто життєвої достовірності), а лише надає їй особливої конструктивної вишуканості та ажурності.

В цій п'єсі письменник дещо відступив від провідного принципу своїх перших драм – принципу художнього осягнення певної ідеї. Однак цей відступ, очевидно, не вдовольнив автора. Це засвідчив його наступний драматургічний твір – “Базар”, де органічно сплелись жанрові ознаки мелодрами та інтелектуальної драми. Втім жанрова природа п'єси “Базар”, як і більшості інших творів автора, вельми складна. Тут досить відчутні ознаки соціально-побутової драми, так би мовити, драми з життя революціонерів. Суттєвим чинником інтриги, яка почасти набуває детективного характеру, є виконання ними небезпечного завдання щодо визволення з в'язниці товаришів. На фоні цієї соціально-побутової, детективно обарвленої драми окреслюється мелодраматичний любовний трикутник. Перипетії взаємин його учасників пройняті палким вируванням пристрастей, магією таїни любові й смерті. Цей мелодраматичний трикутник у свою чергу є тільки фоном, який увиразнює внутрішню драму головної героїні Марусі, психологічну драму. Можна сказати, що “Базар”, як і “Чужі люди”, є психологічною мелодрамою. Але це ще не все. Усе це тільки тло, з якого викристалізовуються чіткі обриси інтелектуальної драми. Провідними персонажами останньої є палка, спрагла героїчного чину Маруся та поміркований ватажок революційної організації з характерним найменням Цінність Маркович. Постать Цінності Марковича за всієї своєї колоритності переростає в згущений символ, демонічну маску.

Протестуючи проти фальші в людських стосунках, проти поміркованої філософії Цінності Марковича, прагнучи утвердитися у своїх героїчних пориваннях, а також і врятувати від ймовірної смерті коханого Трохима (автор окреслює цілий “букет” психологічних мотивацій), Маруся обманом відсторонює Трохима від небезпечної справи, самовільно береться виконувати найтяжчу роботу в конспіративній операції й гине під час вибуху, висаджуючи в повітря тюремну стіну. Її смерть, очевидно, слід сприймати як максималістський протест проти того, що людське життя – “базар”, на якому гендлярським товаром може стати не лише дівоча краса, а й високі революційні ідеали. При тім глибинний антагонізм Цінності Марковича й Марусі (все на продаж – є речі, які не продаються) не дістає у Винниченка спрощеного розв'язання. Автор не нав'язує читачеві жодної з позицій, лише мистецьки наголошує на складності одвічної проблеми. Символіка жертви, яка виразно проглядається в постаті героїні (відмова від кохання, від вроди, від життя) наближає мелодраматичні колізії до трагедійного звучання. Однак за своїми провідними жанровими ознаками “Базар” є першим у творчості автора зразком жанру інтелектуальної мелодрами.

Наступним зразком цього жанру у творчості автора можна вважати п'єсу “Брехня”, яка належить до найбільш загадкових творів Винниченка. Ця загадковість є передусім його прикметною стильовою рисою, яка засвідчує суттєвість в поетиці автора стихії символізму. Нерозгаданість внутрішнього світу головної героїні Наталі Павлівні вражаюче прилучає нас до гострого й тривожного відчуття одвічних таємниць буття. Символіка жертви, яка відчувається тут ще виразніше, ніж у п'єсі “Базар”, проймаючи образний лад, надає особливої переконливості художньому осягненню суспільних проблем, коло яких означається опозицією понять правди-брехні. Це п'єса-портрет, де переважна більшість ширших тирад і монологів віддані головній героїні. Причому це портрет глибоко психологічний, де з допомогою гри підтекстів осягається передусім внутрішній світ Наталі Павлівни. Інші постаті легко нашкіцовані з допомогою пластично виразних психологічно-побутових мазків. Автор не вдається до ґрунтовної розробки характерів і окреслює їх остільки, оскільки це необхідно для увиразнення постаті Наталі Павлівни. Це значною мірою характери-маски. Але і юний палкий коханець Антось, і демонічний ревнивець Іван Стратонович, і щиросердний простак Андрій Карпович, і інші постаті попри певну ескізність і статичність виступають і колоритними соціальними типами, і своєрідними особистостями.

Попри таємничість, яку неможливо осягти, спираючись на поняття правди і брехні, є в постаті Наталі Павлівни риси безсумнівні. Певною константою її образу є надзвичайна чуйність і вразливість на чужі біди, особлива людяність і сердечність. Очевидно, ця людяність, спрямована й на себе, і дозволила їй піти на живлющий зв'язок з Тосем. Але насамперед вона спрямована на інших. Апофеозом людяності Наталі Павлівни є її ставлення до згорьованого чоловікового батька, який нагадує їй власного покійного батька і