Дитяча опера в школі

є складним процесом в ході якого відбуваються прогресивні зміни особистості, які проявляються у кількісних, якісних і структурних творчих перетвореннях індивіда як цілісної системи. Він спрямований на розвиток її музично – творчих здібностей, емоційно – почуттєвої сфери та інтелекту через пробудження інтересу до емоційно – пізнавальної художньої діяльності, активізацію потреби в саморозвитку і реалізації своїх надбань на практиці, здатність усвідомлювати естетичні і моральні цінності музично – художніх образів.

Це дає підстави визначити основні структурні компоненти творчого самовираження дитини:

‒ пізнавально-діяльнісний компонент – активність учня в оволодінні знаннями, уміннями та навичками, вміння використовувати здобуті знання під час розв'язання творчих завдань музично – театральної діяльності, вміння планувати та практично реалізовувати власну творчу ініціативу;

‒ мотиваційно-вольовий компонент – інтерес до художньо – творчої діяльності, до пошуку нових рішень, бажання спілкуватися в групі, цілеспрямованість, організованість, самостійність, прийняття рішень, потреба в самовдосконаленні, перетворювальне ставлення учня до власної діяльності;

‒ емоційно – комунікативний компонент – здатність співпереживати, уміння виявити різні емоційні стани і розуміти їх, адекватність емоційного переживання настрою музичного образу, діалогічність спілкування;

‒ ціннісно – оціночний компонент – уміння аналізувати і корегувати свої дії, здатність до саморефлексії, потреба удосконалювати свої особисті якості, розуміння естетичної цінності мистецтва.

Для нашої роботи набувають особливу цінність погляди щодо організації пізнавально – творчої діяльності учнів висловлені Л. Бодрової [6]. Перспективним напрямом гуманізації освіти вона вважає саме розвиток пізнавально – творчої музично – художньої діяльності учнів, акцентує увагу на необхідність розвитку самостійності, творчої ініціативи, потреби в самовдосконаленні, виявленні моральної позиції, естетичних поглядів, самовираження тощо. Особистісна парадигма робить учня творцем власної діяльності, що передбачає «включення» його особистісних функцій у навчальній процес, відповідальність за хід навчання.

Орієнтація сучасної школи, на розвиток творчо – активної особистості змушує педагогів, в тому числі й учителів музики, переглянути пріоритети в системі методів і засобів музично – художнього навчання. Активізувалася потреба введення в практику учителя музики таких технологій, які б забезпечували можливість перенесення акценту з вивчення самого предмета на його використання як засобу формування особистості учня, його особистісно-смислової сфери.

Самовираження не може відбуватися без надбання творчих здібностей, розвитку художньо – естетичних цінностей. Розвиток здатностей до творчості є основа розвитку направлення до самовираження. Тому слід розглядати творчі аспекти проявів особистості.

1.2. Використання жанру дитячої опери в історичній практиці

Проблема дитячої опери досі залишається однією з найменш висвітлених у літературі, присвяченій музичному вихованню, тому дослідження, що узагальнюють жанрові особливості та роль даного типу оперної поетики для розвитку творчих здібностей дітей поки ще відсутні.

До дитячої опери, і відповідно, до жанрової форми, повністю заснованій на семантиці дитячості, відносяться лише два різновиди опери: опера для дітей від 2-х до 12-ти років та опера, що виконується дітьми. З іншого боку, виходячи з природи дитячості, можна стверджувати, що жанрові риси дитячої опери «проростають» з «дорослої» оперної форми, котра, таким чином, стає їхнім структурно-змістовим контекстом. Можна також говорити про те, що передумови зародження дитячої опери з’явилися ще в середині ХVІІІ – на початку ХІХ ст.. і, розвиваючись поступово, досягли найбільшого масштабу в романтичній опері, перш за все, звичайно в її казково-фантастичному різновиді, що і привело у ХХ ст. до відокремлення даного різновиду в окремій формі дитячої опери – як опера про дітей та спрямована на дитячу аудиторію, передуюча жанровому відокремленню опери, що виконується дітьми.

Лише у ХХ ст. з’являються умови та естетичні настанови для створення опери, безпосередньо адресованої дітям. В її основі – створене нове казкове «образне коло», що репрезентує вже не фольклорний матеріал, а й авторський сучасний професійний літературний сюжет. Важко перерахувати кількість казок за мотивами Шарля Перо, братів Грим, Ганса Христіана Андерсена, О. Толстого, Джанні Родарі, М. Волкова, Ю. Олеши та ін. цей список можна продовжувати – кожна країна має своїх сучасних казкарів, за мотивами чиїх творів з’являються кінофільми, мультфільми, мюзикли та опери.

Опера, що виконується дітьми, пронизана семантикою дитячості у всіх своїх площинах і за всіма параметрами. Вперше така опера зародилася у Санкт-Петербурзі у 1755 році (всього через півстоліття після заснування міста). Театр мав звання імператорського і прославився на всю Європу вражаючою майстерністю та професійністю своїх акторів. Акторами в ньому були діти. Подібного не було не лише в Росії, але й в усьому світі. Театр проіснував 50 років. Покоління дітей в ньому змінювалися, але успіх вистав був незмінним. В 2000 році в Санкт-Петербурзькому дитячому імператорському театрі було відроджено його традиції: було створено новий театр, керівником якого став хормейстер Хорової капели хлопчиків ім. М. І. Глінки Микола Романов. Обраний ним для першої постановки спектакль (поки що єдиний) по складності не поступається дорослому, але все-таки він – дитячий, для дітей та виконується дітьми. Це – найпопулярніша в Англії XIX ст.. оперетта композитора Саллівена і лібреттиста Гілберта «Суд присяжних». В планах театру постановки спектакля Пауля Хіндеміта «Ми будуємо місто» та опер Б. Бріттена.

Таким чином, дитяча опера – не просто тематичне відгалуження або частина області музики для дітей. Вона являє собою особливий естетико-семантичний тип музичного мислення, що розуміє під собою й особливий тип змісту