Дитяча опера в школі

музично оформлених спектаклів. Що стосується дитячих опер, то їх «в Україні є небагато, та й ті, що є, практично перероблено на основі фільмів. Ця не дуже весела ситуація має і плюс: широке поле для діяльності, можливість запросити до співпраці молодих композиторів, які насправді відчувають, що потрібно сучасним дітям» (з розмови з Галиною Воловецькою, головним режисером Львівської опери). Проте існування в нашій країні професійних дитячих музичних театрів говорить саме за себе – дитячі опери користуються попитом глядацької аудиторії та є невід’ємним чинником виховання художнього смаку у дітей.

 1.3. Дитяча опера, як форма організації творчої діяльності учнів

Музично-театралізована діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л. С. Виготським, акторська праця є «своєрідною творчістю психофізіологічних станів» людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л. З. Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі постановки дитячої опери. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дітей, в їхньому уявленні виникають яскраві образи героїв дитячих опер.

Відомо, що «накопичення позитивних емоцій», «придбання позитивного емоційного досвіду» в дитинстві, тобто в час найбільшої духовної відкритості людини, в час найвищої її здатності до співчуття – річ воістину безцінна. Адже і «кохати чужим коханням і страждати чужими стражданнями» (В. Бєлінський) потрібно вчитися. І в цьому велика заслуга саме музичного театру.

Сьогодні так важко захистити дітей від непотрібної інформації. Коли ефір заповнений поп-музикою сумнівного змісту, дійства подібне до дитячої опери несуть дітям добро, любов, чистоту душі. Зайняти вільний час дітлахів можна, захопивши можливістю самим бути в центрі уваги, стати героями сцени, навіть екрану!

Дитяча опера дає можливість заповнити швидкоплинний, але основоположний період дитинства творчістю, видумкою, добрим гумором, акторською грою, музикою, співами, танцями, ні з чим незрівнянним почуттям успіху, визнання – все це дозволяє вирости гармонічній, творчій та впевненій в своїх силах особистості.

Беручи участь у дитячій опері, дитина входить в образ, перевтілюється в нього, живе його життям. Тому драматизація та театралізація є найбільш розповсюдженим видом дитячої творчості. Це пояснюється двома основними моментами: по-перше, драма, що основана на діях які виконує сама дитина, найбільш близько, дієво і безпосередньо поєднує художню творчість з особистими переживаннями. В драматичній формі здійснюється цілісне коло уяви, в якій образ, створений з елементів дійсності, втілює і реалізує знову в дійсність, хоча б умовну. Таким чином, прагнення до дій, до втілення, до реалізації яке закладено в самому процесі уяви, саме в театралізації знаходить повне здійснення.

Другою причиною близькості драматичної форми для дитини є зв'язок будь-якої драматизації з грою. Драматизація ближче, ніж будь-який вид творчості, безпосередньо пов'язана з грою, цим коренем всієї дитячої творчості.

Отже, ми вважаємо довести, що систематична робота з дітьми на основі музично-театралізованої діяльності – умова розвитку творчих здібностей, здатності до творчого самовираження, формування театралізованих здібностей дітей та формування їхніх естетичних смаків.

Саме через гру дитина не тільки отримує інформацію про оточуючий світ, про закони суспільства, про красу людських відносин, але й вчиться жити в цьому світі, будувати свої відносини, а це потребує творчої активності особистості (уваги, уяви, логіки, емоційної пам’яті, добре розвинутої мови, міміки), високого рівня розвинутості здатності до творчого самовираження.

«Гра – серцевина дозвілля. Гра як величезний пласт культури різноманітить і збагачує дозвілля людей, відтворюючи цілісність буття людини. Видатний нідерландський мислитель ХV ст. Йохан Хьойзінга стверджує, що поняття «людина граюча» виражає таку ж істотну функцію, як «людина творець» [Організація вільного часу..., с. 5]. Ігрова діяльність охоплює й царину розуму, і сферу почуттів дитини. Гра є потребою зростаючого організму дитини, її особистих, інтелектуальних зусиль. Гра для дітей – життя, у якому процес самовиховання активний та результативний. А надто – музично- театралізована гра, якою і є дитяча опера.

Центральним моментом у теорії ігри є рольова позиція дитини. Узявши на себе будь-яку ігрову роль, дитина виступає як самостійний автор ролі, здатний її творчо розвинути, дофантазувати стосовно свого досвіду, знань, умінь, вражень; як лідер, що виходить у грі на перший план; як ініціатор і організатор, здатний запропонувати нову ідею, розподілити інші ролі; як версифікатор та активний виконавець, який може подавати пропозиції (версії), добре виконувати правила гри; як спостерігач, що задовольняється роллю глядача, бере участь у грі лише опосередковано; як бунтар, це конфліктна дитина, яка постійно з чим-небудь незгодна.

Музично-театралізована гра – свобода саморозкриття, саморозвитку з опорою на підсвідомість, розум і творчість. Продукт її – насолода її процесом, кінцевий результат – розвиток реалізовуваних у ній здібностей.

Сутність музично-театралізованої гри полягає в тому, що в ній важливий не стільки результат, скільки сам процес, процес переживань, пов'язаних з ролевими діями. Хоча ситуації, що програються дитиною, уявлені, але відчуття, що переживаються нею, реальні. Педагогічний потенціал музично-театралізованої гри полягає в тому, що вона створює умови для творчого самовираження дитини, а творчість є щонайпотужнішим засобом її розвитку.

В цьому контексті слід звернути увагу на художньо-мовленнєву діяльність, яка є одним із найулюбленіших способів самовираження дитини. Вона відбувається в організованих формах або просто за ініціативи дітей. Незважаючи на різноманітність форм прояву художньої, ігрової та пізнавальної активності