Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
36
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.
 
Ігор Сердюк
На думку відомого французького дослідника Філіпа Ар’є, образ дитинства в сучасному його розумінні є конструктом ХІХ ст., а до того ставлення до дитини було абсолютно інакшим і визначалося реаліями до індустріального суспільства   . Багато положень праці Ар’є сьогодні видаються, як мінімум, дискусійними, однак вона виконала важливу роль інтелектуальної провокації і привернула увагу істориків до проблеми. Утім, «українська» дитина поки що перебуває на маргінесі наукових інтересів істориків ранньомодерної доби. Подібні дослідження ускладнені тим, що дитина є переважно випадковим фігурантом у тогочасних джерелах, а сам образ дитинства досить складний для конструювання, хоча б через розмитість його рамок (вікових, соціальних, тощо) та непевність дефініцій (на кшталт «младенец», «малолетний», «ребёнок»), уживаних у тогочасній писемній лексиці. Інакше кажучи, вивчаючи життя дітей у суспільстві Гетьманщини, спочатку необхідно спробувати визначитися, кого ж тоді вважали дитиною.
Вік дитинства
Створення більш-менш узагальненого образу дитинства вимагає визначення його вікових рамок на основі певних критеріїв. Найлогічнішим у цьому контексті видається звернення до правових норм, привабливих своєю конкретикою та чіткістю. Утім, це тільки на перший погляд, адже в Гетьманщині XVIII ст. діяла суміш «старого» права (представленого, у першу чергу, Литовським статутом 1588 р. (далі – ЛС), магдебурзьким правом і Саксонським зерцалом) та активно впроваджуваного «нового» законодавства Російської імперії. Заплутаність правових норм поглиблювалася суперечливістю їх трактування місцевими судами, котру на численних прикладах чудово проілюстровано у розвідці Володимира
Маслійчука . Ця невизначеність стосувалася межі дорослішання, себто віку, з якого дитина переставала бути дитиною. До неї звернуся трохи нижче, а спершу спробую визначитися з моментом початку дитинства.
Розділ 11 ЛС містить норми, котрі захищають дитину ще до її народження, так, артикул 15 передбачає відповідальність за шкоду, завдану вагітній жінці, унаслідок якої вона «плод мертвий поронила». Винуватець мав бути ув’язнений на три місяці, а потім його очікувало прилюдне покаяння біля дверей церкви. Покарання за такий злочин було значно м’якшим за вбивство вже народженої дитини. Прикметно, що коли гинув не тільки плід, але й жінка, котра його носила, винуватець мав бути скараний на горло. Життя майбутньої дитини захищалося й від насильства з боку матері: жінка, котра «тратила» свою ненароджену дитину, або ж намовила на це когось, мала бути страчена (арт. 60). У даному випадку Статут захищав плід, а не дитинство як таке, так, за артикулом 34 страта вагітної жінки- злочинниці відкладалася тільки до пологів, тобто існувала узаконена перспектива залишити немовля без материнського піклування одразу після його появи на світ .
Утім, на практиці норма ЛС про страту матері могла й не діяти. Наприклад, у 1756 р. у полтавському секвестрі перебувала Марія Тараниха, вагітна позашлюбною дитиною. Прикметно, що вагітність жінки не стала підставою для її звільнення з ув’язнення, однак суд постановив публічно покарати колодницю вже після пологів і одужання. При цьому судді послались на указ Генеральної військової канцелярії від 30 жовтня 1741 р., котрий вимагав «блуднорожденних дітей смірти на предавать», а також звільняти від смертної кари і блудниць-матерів .
Вільність трактовки й без того заплутаних приписів пояснюється тим, що суди формувалися зі старшини, представників магістрату, поважних персон, тобто не мали у своєму складі професійних юристів. Відсутність останніх цілком закономірна, адже, за влучною заувагою російського історика Олександра Камєнського, у тогочасній Російській імперії право ще не існувало як самостійна сфера суспільної діяльності , звідси й доволі вільне поводження з правовими нормами. Показовим прикладом цього є справа, котра розглядалася полтавським полковим судом улітку 1708 р. Житель сотенного містечка Старі Санжари  Яків Петренко тяжко побив свою дружину Ірину «в час непраздного ея живота». Через знущання жінка передчасно народила дитину з «многими знаками побития на тіле младенческом», тобто вона мала тяжкі ушкодження (сліди побоїв на тільці і навіть «члонка поламаними»). Немовля швидко охрестили, після чого воно одразу й померло. Суд уважно з’ясовував у баби-повитухи і священика факт ушкодження дитини саме у материнському лоні: для «испитаня правди зраненого младенца во чреві матернем». Петренка визнали винним, однак покарання призначили доволі м’яке: за замордовану «не з пригоди» дитину він мав 6 тижнів відсидіти «на замку», а потім чотири рази до «году» в церкві покутувати свій гріх перед усіма людьми .
Убивцю Якова судили за нормами ЛС, причому того його артикулу, де йшлося саме про вбивство дитини батьками (розд. 11, арт. 7). Вочевидь, суд узяв до уваги ушкодження ще ненародженої дитини, а саме плоду в материнському лоні, тож скоротив термін ув’язнення з року і шести тижнів лише до шести тижнів. У даному випадку суд скористався сьомим артикулом, полишивши осторонь п’ятнадцятий, котрий прямо стосувався переступу – «вибиття плоду».
За ненародженою дитиною закріплювалися і майнові права, котрі починали діяти у випадку її народження. Якраз цими нормами, які регулювали розподіл майна між дітьми у випадку смерті батька, розпочинається «Собрание малороссийских прав... «: «Права нерожденных суть равныя как и рожденных дітей в разсуждении наслідия и участия в имінии родительском; для сего требуется, чтобы отец в своём тестаменті именуя дітей своих упомянул и о иміющем родится»8. У цьому контексті важливим
Фото Капча