Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.

Таким чином, відповідно до правових норм, уживаних у Гетьманщині, ще перебуваючи у материнському лоні, плід отримував певний правовий захист і навіть потенційні матеріальні права. Звісно, що обсяг цих прав (а особливо їх реалізація на практиці) істотно відрізнялися від статусу малолітньої дитини, підлітка та дорослого. Межа між двома останніми віковими категоріями, тобто між дитинством та статусом дорослої особи, була доволі розмита. Певні норми ЛС засвідчують існування різниці між повноліттям і настанням повної кримінальної відповідальності. Відповідно до арт. 1 розд. 6 «лета мущизна маеть мети зуполные осмънадцать летъ, а девка тринадъцать летъ». Натомість за арт. 11 розд. 14, в якому йдеться про звинувачення юнака, «летъ зуполных не маючого», повна кримінальна відповідальність наставала з 17 років, у той час як молодших злочинців заборонялося карати на горло та брати на тортури     .

Аналогічні вікові межі щодо кримінальної відповідальності (після 16 років хлопці і після 13 дівчата) та володіння майном (18 і 13 років) фіксуються і в «Правах.. які спиралися не тільки на норми Статуту, а й на відповідні розділи Магдебурзького та Хелминського права. При цьому у кодексі 1743 р. вік повноліття дівчат дещо розмивається і пов’язується з моментом їхнього заміжжя: «или поки в замужество будуть видами» .

Вісімнадцятиліття як вік повноліття фігурує і в Саксонському зерцалі, де, зокрема, подається ще й цікава нам періодизації дитинства: «Возраст есть четвероякий: первый отрочество в тринадцяти літах и шести неделях по ленному праву, а по саксонському в двенадцати летах, вторый, когда кто влетаразсуждения приходит, то есть имеет 14лет, и потому может учинитъ тестамент, третий в 18 лет, и таковый может соб- ственностию своею располагать по своей воле, и слугу невольнаго отпустить... ; четвертый в 21 год, таковый иміет полные літа... « .

Варто також пам’ятати, що правові норми подають ідеальну картину визначення вікових меж, а на практиці їх трактування було суперечливим і заплутаним. Непевності додавало також доволі байдуже ставлення до віку, притаманне суспільству ранньомодерної доби. Сучасні дослідження засвідчують неточність інформації про вік осіб, які фігурують в обліковій документації Гетьманщини . Це стосується як ревізій, так і матеріалів церковного обліку, при цьому «забудькуватість» парохів поширювалася не тільки на паству загалом, а й безпосередньо на членів їхніх власних родин . Однак, якщо порівняти достовірність інформації про вік дорослих і дітей, то точніші дані фіксуються саме для останніх. Це пов’язано, у першу чергу, з тим, що народження дитини відбувалося на пам’яті батьків і могло асоціюватися з певними подіями. Коли ж точний вік дитини був невідомий, він встановлювався «на око»: «присталъ ко двору моего хло- пецъ сирота, именно Мартинъ, зъростомъ якъ би у десятокъ л^ъ» .

У даному випадку критерієм для зарахування дитини до певної вікової групи слугувала зовнішність. Саме таке ставлення до віку, характерне для старої України, мусить враховуватися при аналізі уявлень про дитинство у певний період, а не правова норма з її досить умовною і непевною межею у 18 років.

Вивчаючи дитинство у середньовічній Польщі, сучасна польська дослідниця Малгожата Делімата (Malgorzata Delimata) з’ясувала низку його засадничих ознак, що побутували у тогочасному суспільстві. У першу чергу, це стосувалося зовнішності, особливостей будови тіла дитини, котрі змушували античних і середньовічних авторів з певним розчуленням споглядати фізичну слабкість дитини. Істотні тілесні відмінності притаманні немовляті у перші роки його життя (за рахунок особливих пропорцій), а далі дитина вже виглядає як зменшена копія дорослого16. На сприйнятті дитини як маленького дорослого у традиційному суспільстві наголошував Філіп Ар’є, при цьому він звернув увагу, зокрема, і на дитячий одяг. Якщо ми скористаємось прикладом французького ученого й поглянемо на родинні во- тивні портрети XVIII ст., то побачимо дітей, одягнутих або ж в сорочечки, або ж точнісінько так, як їхні батьки17.

Схожість пояснюється тим, що часто, замовляючи одяг для себе, батько замовляв його і для сина. Непоодинокі свідчення цього зустрічаються у щоденнику генерального хорунжого Миколи Ханенка. Наприклад, 25 листопада 1733 р. він нотує: «даны дороблення Максиму шапочнику два муфи зъ медведя для мене й для Василка». Наступного дня: «кунтушъ мні покроенъ зъ кофейного сукна, до которого дано на нитки и шовкъ 7к. Василкові кун- тушикъ, кафтанчикъ и штаны покроены»18.

Словесні портрети тогочасних підлітків мало чим відрізнялися від аналогічних описів дорослих. Цікавим у цьому плані видається опис уродженців Конотопа братів Козаченків, котрих у 1777 р. розшукували за крадіжки майна ніжинських жителів. Старший брат, 20-річний Опанас Козаченко, «лица круглаго угроватого, волосов черних Одежа на нем свита сукна простого сшита [... ], катан китаики зеленой, шапка кругла [... ], в штанах пестрових чоботях яловичих нових». Молодший 14-річний Іван Козаченко описаний практично аналогічно: «лица тоже круглого угроватого, волосов черних же, кафан пестро- вий набоичаний, юпка китайчата, шапка с околицею белою