Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.

Малолітня дитина

Говорячи про малолітство, я маю на увазі перші роки життя дитини, а не термін «малолетний», який у судових справах Гетьманщини використовувався на означення осіб, що не досягли віку повної кримінальної відповідальності. У період Гетьманщини тяжко розрізнити конкретні етапи дорослішання на кшталт сучасного дошкільного, молодшого, середнього та старшого шкільного віку. З точки зору історичної демографії, надзвичайно важливим рубежем у житті дитини у середньовічну та ранньомодерну добу був п’ятирічний вік. По його досягненні різко зменшувалася надзвичайно висока до цього дитяча смертність. У демографії це явище дістало назву «парадокс дитячої смертності» . Тому в усталених дослідницьких методиках по вивченню дитячої смертності в окрему групу виділяються діти віком до 4-х років включно, щодо яких застосовується коефіцієнт вірогідності доживання до п’ятирічного віку.

До розгляду смертності перейду трохи далі, зосереджуся натомість на деяких аспектах народжуваності. Точному її вивченню заважає специфіка фіксації новонародженої дитини у тогочасних облікових джерел; так, у метричних книгах зазначається акт хрещення, який від народження відділяє мінімум тиждень, а за цей час багато дітей могли померти. У Генеральному описі Лівобережної України 1765-1769 рр.   фіксація дітей розпочиналася з двох тижнів після народження, однак ідеться про поодинокі випадки; дитина «нормально» фігурує на сторінках опису з місячного віку. Фіксації новонароджених могли заважати й народні вірування, пов’язані з дитиною. Навіть на початку ХХ ст. етнографи зауважували велику кількість різних забобонів, пов’язаних з новонародженими чи нехрещеними дітьми , тож матері могли приховувати таких немовлят через побоювання зурочити їх тощо .

Утім, історик має працювати з тими джерелами, які є в його арсеналі, з їх перевагами і недоліками, тож при визначенні рівня народжуваності потрібно враховувати можливість недообліку немовлят. При визначенні рівня народжуваності зазвичай користуються відповідним коефіцієнтом, котрий визначається у проміле й означає кількість актів народжень на тисячу осіб. За моїми підрахунками, станом на 1757-66 рр. коефіцієнт народжуваності для населення Стародуба становив 41, 5% о, Переяслава – 40, 7% о, Ніжина – 45, 9% о. Ці показники відповідають надвисокому рівню народжуваності , однак вони суттєво менші від даних сільського населення. Так, коефіцієнт, встановлений Юрієм Волошином для сільського населення Стародубщини 1758-67 рр., становить 60%  . Такий же показник, загалом – 60%, встановлений Борисом Мироновим для міст європейської Росії XVIII ст.  .

Згідно з обрахунками Ярослава Кіся, народжуваність у Львові становила 46%  . Для міст Європи цього періоду був характерний набагато нижчий показник . За дослідженнями Казімєжа Гурнего (Kazimierz G6my), коефіцієнт народжуваності в Торуні  у 1760-х рр. дорівнював 35, 7%. Польський історик дійшов висновку, що показник залежить від населеності міста: у більших містах був більший відсоток бідного населення, для якого укладення шлюбу було проблематичним, що відбивалося на загальному рівні народ- жуваності . Наприклад, для маленького містечка Далєшице (Daleszyce)   з населенням 1109 мешканців коефіцієнт народжуваності становив 47, 9%, тоді як для Варшави, Кракова, Познані – коливався на рівні 35-38%.

Серед людності великого міста істотну частку складали трудові мігранти, які приходили туди в пошуках заробітку. Імовірно, що серед цієї категорії населення було більш свідоме ставлення до народження дитини. На думку Бориса Міронова, коефіцієнт народжуваності 50% свідчить про появу контролю над нею . Постає питання: чи існував контроль у досліджуваних містах, де коефіцієнт народжуваності становив 40-46%  .

Згідно з твердженнями французьких демографів, у XVIII ст. в Англії й Франції засоби контрацепції були досить поширені. Наприклад, у Мелані, маленькому містечку за 47 кілометрів від Парижу, з 1765 по 1789 рр. до неї вдавалася четверта частина подружніх пар . В Україні у ранньомодерну добу теж були відомі способи запобігання вагітності (наприклад, продовження періоду лактації) чи її переривання. Щоб втратити плід, підіймали важкі речі, вживали якісь зілля чи вдавалися до магії. Характерні приклади магічної практики, спрямованої на переривання вагітності, наводить Катерина Диса. Для цього носили на шиї амулет та пили магічний трунок. Відьма Оришка Личманиха варила його із загадкового «пилип-зілля», яке росте «аж на Україні» . Однак до чарів зверталися не лише для переривання вагітності, а й, навпаки, ними намагалися лікувати безпліддя . Магічні практики не завжди впливали на народжуваність (Оришчине зілля таки не спрацювало), але вони свідчать про те, що демографічна поведінка була суб’єктивна і часто визначалася індивідуальними чинниками.

Про практикування штучного переривання вагітності натякають «артефакти» традиційного суспільства, наприклад, пам’ятки іконопису. Так, на одній з ікон, що зображує Страшний суд, поряд з іншими персонажами намальована жінка з підписом «та, що дети тратила», поряд з нею демон тримає вбиту дитину .

Вже під час пологів на дитину чекала небезпека смерті, враховуючи практично повну відсутність медичної служби в Гетьманщині; єдину допомогу могла надати «баба» , як у той час називали жінку, що хоч раз приймала пологи. Дії баби, що ґрунтувалися переважно на власному досвіді та забобонах, могли як допомогти, так і зашкодити. Так, наприклад, у Лондоні XVIII ст. баби-повитухи мали отримувати на свою практику спеціальну ліцензію. За твердженням англійської дослідниці Морін Воллер, їхня