Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.

Імовірно, що вугри або ж прищі й у ранньомодерну добу були невід’ємним візуальним атрибутом підліткового віку. У квітні 1763 р. Григорій Сковорода в одному з листів до 18-річного спудея харківського колегіуму Михайла Ковалинського зворушливо просив його не давити прищ на обличчі: «Прищ, який вискочив на обличчі, благаю, не чіпай і не колупай. Учора я вжахнувся, випадково почувши, що для багатьох такі прищі, які здавалися незначними, були смертельними саме тому, що їх роздирали»   .

Ще однією специфічною ознакою дитинства М. Делімата називає любов дітей до ігор і забав; за соковитою заувагою польської дослідниці, дитина в середньовіччі постає як істота невинна, свавільна, охоча до ігор і забав; вона оточена мініатюрними знаряддями праці, зброєю і т. д.   Дослідження на українському матеріалі дозволяють обережно констатувати, що «ігровий» вік у ранньомодерну добу був доволі коротким, адже дитина повинна була працювати. Уже у віці 10-14 років діти масово фігурують в обліковій документації як робітники, наймити, «слуги», учні, багато з них ще й отримували платню за свою роботу   . Виконання обов’язків робітників поєднано з такими важливими аспектами, як мобільність та самостійність. Серед стародубських підлітків, які мешкали поза родиною, близько половини були вихідцями з сіл полку, решта – місцевими жителями. Останні могли мати в місті батьків, але жити нарізно і найматися до різних людей. 12-річний стародубський обиватель Самійло Федоров жив самостійно «с пропитания», бо «отец его своего двора не имеет, а живе нанимается в разного звания людей»23. Після 14-річного віку трудова мобільність підлітків значно зростає; за даними Генерального опису

Переяслава, у місті в 1766 р. хлопців віком 15-19 років було майже удвічі більше, аніж 10-14, більшість із них чітко ідентифікується джерелом як наймити, котрі прийшли переважно з сіл Переяславського полку .

Проблеми, пов’язані з працею, мобільністю й самостійністю, вказують на відмінності поміж реальними віковими рамками дитинства і правовими нормами. Врахування таких невідповідностей покладено в основу історико- демографічного підходу до окреслення вікових рамок дитинства у ранньо- модерну добу. Так, в основу найпоширенішого способу поділу населення на великі вікові групи покладений критерій не дорослості, а активного віку. Відповідно, на дитинство припадає віковий проміжок 0-14 років, а з 15 років розпочинається активний вік, котрий триває до 59 або 64 років . У даному випадку критеріями активності є висока мобільність, зайнятість, статева зрілість, можливість зачаття та народження, відповідний фізичний стан організму. На думку сучасних українських істориків-демографів, подібний поділ відповідає суспільним уявленням в Гетьманщині про дитинство (0-14 років), зрілий вік (15-59 років) і старість (60 років і більше). Саме так розподіляли населення укладачі Генерального опису Лівобережної України 1765-1769 рр.  .

Зрештою, ще одним важливим (імовірно, вирішальним) кроком у дорослий світ був акт шлюбу. Як пише М. Делімата (цитуючи святого Ісидора Сивільського), кінець дитинства дозволяв укладати шлюбний зв’язок . Нагадаю, що ЛС встановлював шлюбний вік для хлопців 18, а для дівчат – 13 років. Однак в реальності більшість шлюбів укладалися пізніше, так з 83-х чоловіків віком 20-24 роки, зафіксованих у Генеральному описі Переяслава 1766 р., одруженими були тільки 6, а зі 190 жінок віком 15-24 років заміжніми значаться 40 . Відповідно, і середній вік вступу в перший шлюб для чоловічого населення Переяслава (станом на 1766 р.) становив 25, 7 років, для жінок – 22, 5 років. Для населення Полтави, за даними Генерального опису, середній шлюбний вік становив для чоловіків – 28, 1 років, для жінок – 22, 3 років . Для сільського населення Стародубського полку аналогічні показники дорівнювали 23, 7 і 19, 1 років відповідно . За дослідженням російського історика Бориса Міронова, у кінці XVIII ст. у Центральній Росії середній вік наречених становив: для дівчат 15-16 років, для хлопців 16-18 років. Російський учений відзначив, що в містах брали шлюб на рік-два пізніше, ніж у селах . Як зауважив Володимир Маслійчук, шлюб був однією зі сходинок дорослішання, своєрідним лакмусовим папірцем повноліття. Тож не всі, хто мав право на укладення шлюбу, були готовими до нього, і навіть 22-річному хлопцеві могли відмовити у дозволі на одруження, мотивуючи це його молодістю .

Вочевидь, що сприйняття «дорослості» кожного конкретного підлітка залежало від поєднання його зовнішніх ознак (статура, риси обличчя, тощо), поведінки, виконуваних соціальних ролей. Цікавий, хоча і казуальний, приклад стосується тринадцятилітнього ворожбита Федора Дрофи. Допомагаючи трьом братам Товстухам розчаклувати їхню ниву, хлопець змушував останніх ходити навколо земельної ділянки й махати над нею палицями. Потім він знайшов місцевих виборного та десяцького і з ними загнав на зачароване поле «відьму» Меланью Ярмачку, котру змусили бігати нивою і збирати на себе