Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.

Дитина старшого віку: гра чи праця?

Як уже зазначалося вище, однією з найважливіших ознак, притаманних дитинству у середньовіччі, М. Делімата називає схильність до ігор та забав, зокрема, поширеними мініатюрними предметами дорослого світу: зброєю, знаряддями праці та посудом106. Про саму ігрову культуру дитини XVIII ст. та її іграшки на сьогодні відомо небагато. Утім, мушу визнати, що іграшка – це чи не єдина матеріальна річ, пов’язана зі світом дитинства ХУІІІ ст., котра представлена в експозиціях вітчизняних музеїв107.          

У ранньомодерну добу іграшка виконувала важливу роль посередника в контактах дитини з навколишнім світом у процесі її соціалізації. Усі дорослі члени тогочасної пересічної родини повинні були працювати. Тому час безпосереднього контакту матері з дитиною був невеликий. Уже через кілька днів після народження основну увагу жінка спрямовувала на господарство та родину, тож доглядом немовляти займалися непрацездатні старі люди або ж діти віком 3-4 роки . За цих обставин важливу функцію відігравала лялька, котра у наш час розглядається переважно як розвага.

Років з трьох у дівчинки з’являлися ляльки, виготовлені з тканини чи природних матеріалів, які готували її до материнства. Як пише Оксана Кісь, лялька була пов’язана виключно з жінкою: нею виготовлялися, давалися лише дівчатам і зображували тільки дівчат . Вона виконувала роль своєрідного практикуму, її треба було «доглядати», увесь час тягати за собою і не загубити. Оскільки діти в родині народжувалися чи не кожного року, а дорослі мали працювати, логічно, що вже у ранньому віці «ігри» з лялькою замінювалися такими ж «іграми» з немовлям. Звісно, що мала дитина відволікалася, забувала про накинуті їй обов’язки або ж не могла адекватно відреагувати на несприятливі обставини. А це уможливлювало часті нещасні випадки   . Як приклад згадаємо промовистий запис від 22 травня 1725 р., з якого починається щоденник Петра Апостола: «2-хъ літний мальчикъ въ Суховцахъ, упавъ въ яму съ водой, где прежде обжигали известь, утонулъ»ш.

Соціалізація дитини передбачала і входження її до сімейних виробничих відносин. Роль маленького робітника передбачала використання мініатюрних, але справжніх знарядь праці: лопат, кіс, тощо. По аналогії з сучасними іграшковими відерцями і лопатками ці речі можна теж вважати іграшками, але головною їх особливістю є функціональність і наявність безпосереднього практичного результату від їх використання. У дівчинки могли бути свої, характерні для жіночої праці, іграшки-знаряддя: сапочки, грабельки, серед яких одне з найважливіших місць посідали монетки – мініатюрний посуд .

Праця навіть маленької дитини сприймалася всерйоз. О. Кісь наводить доволі цікаву статистику в етнографічних дослідженнях, згідно з якою вже у 3 роки різноманітні обов’язки займали 10% дитячого часу, а в 9 років – близько третини. У цьому контексті виникає питання (до якого ми ще повертатимемося) про час, який мала дитина на ігри, не пов’язані з роботою.

«Мовчанка» джерел дозволяє припустити, що у ранньомодерну добу на теренах Гетьманщини ще не набула поширення комерційна іграшка, утім, і без купованих іграшок дитячий світ був наповнений іграми та іграшками, котрі можна було організувати власноруч. Їх солідні переліки подано у дослідженнях другої половини ХІХ – поч. ХХ ст.  , а тому не буду їх усі перераховувати, назву тільки декілька предметів, котрі доволі просто виготовлялися з природних матеріалів: деркачі, пукавки, сцикавки, швиргалки, пращі . Я акцентував увагу саме на них, оскільки подібні іграшки давали можливість розважатися під час якоїсь монотонної тривалої роботи, як, наприклад, випасання худоби.

Обов’язки пастушка могли бути своєрідною «професією» дитини, яка могла надавати їй засоби до існування. Одну з таких історій розповів навесні 1779 р. у Миргородському ґродському суді Роман Краснощоченко. У чотири роки він залишився без батька, у п’ять років мати зоставила його в чужій родині, а сама пішла на заробітки й померла. Щоб прохарчуватися, хлопець змалечку змушений був заробляти на хліб. Спершу він три роки пас свиней і телят там, де його залишили, потім ще одинадцять років пас худобу у різних господарів, переходячи з місця на місце . Навряд чи в житті Краснощоченка були куповані глиняні півники та інші подібні іграшки, вочевидь, його ігри та забавки поєднувалися з доглядом за худобою. Хлопець зміг знайти собі засоби до існування по хуторах. Його заняття було типовою можливістю для дитини заробити харчі й одяг у сільській місцевості. Ймовірно, що до інших видів праці, придатних для дитячих рук, потенційні роботодавці залучали своїх власних дітей. Істотно більше варіацій для дитячої праці могло дати місто.

Дитяча праця у містах Гетьманщини досить непогано зафіксована у Генеральному описі 1765-1769 рр., причому її фіксація пов’язана з перебуванням дитини поза власною родиною. Уважаю, що цей аспект доречно розглянути на прикладі одного міста, тож спробую це зробити за даними Генерального опису Стародуба 1766 р. У чистовику опису цього міста зафіксовано 160 дітей віком 5-14 років, які перебували в чужих сім’ях, що становить 18, 3% від чисельності дітей цього віку в населенні міста116.

Число дітей поза сім’єю зростало з віком, їх частка серед п’яти-семилі- ток не перевищувала 10%, а у віці 13-14 років практично кожна друга міська дитина