Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.

Маленька дитина не вміла розмовляти, була безпорадною і незрозумілою. Як влучно зауважив Філіп Ар’є, «дитина була маленькою кумедною забавкою» . До демографічної революції в Європі померлих немовлят ховали, де доведеться , і скоро забували про їхню смерть. На думку французького вченого, таке ставлення було наслідком існуючої демографічної ситуації, при якій мала дитина мало що означала, бо була пов’язана з життям занадто тонкими нитками . Немовля ще не повністю належало цьому світові, тому, за народними уявленнями, його могли вкрасти чорти чи підмінити на свого підкидька . Новонароджений занадто близько перебував до світу духів, а, отже, як вірили багато народів, останні могли переслідувати дитину . Щоб вберегтися від нечисті, у кімнаті з немовлям вночі тримали запалену свічку. Показово, що такий звичай був характерним не лише для Гетьманщини, а й для країн Західної Європи .

Те, що дітей переслідували духи, вважалося нормальним явищем у суспільстві, де навіть хвороби дорослих пояснювали втручанням злих темних сил . Визначити дитячі хвороби було в ті часи вкрай важко. Так, в описі

Стародуба 1766 р., де вказували стан здоров’я кожної дитини, зустрічається лише констатація таких фізичних вад, як сліпота , більмо , кульгавість , до того ж це стосувалося дітей віком від трьох років. Цілком імовірно, що хвороби, які спричиняли раптову смерть немовлят, могли бути не помічені батьками, а якщо й діагностувалися, то пояснювалися дією нечистої сили. Окремі епідемічні хвороби, наприклад, віспа, насамперед вражали малих дітей , як це було в Торуні в 1760-61 рр.  . Крім хвороб, одними з основних факторів дитячої смертності були недогляд, голод та дітовбивство .

Є чимало свідчень на користь поширення дітовбивств: за станом на 1751 р. у полкових секвестрах Гетьманщини утримувалося 347 колодників, з них 43 жінки, з яких 20 (5, 8%) – за підозрою у вбивстві позашлюбної дитини . Подібні справи часто зустрічаються у фондах полкових та ґродських (у різний час) судів, хоча, на жаль, ці свідчення практично не надаються для статистичного аналізу . Показовіші книги з остаточними судовими протоколами. Так, протоколи полтавського полкового суду за 1755-1757 рр. об’єднують 133 справи, з яких 3 (2, 3%) стосуються інфантициду .

Поширення дітовбивств можна зауважити і в народних піснях на кшталт:

Чого в дівки а презаплакани глаза.

Мабуть дівка мале дитя зродила,

А зродивши на Дунай-ріку однесла...

Бодай дитя тай розпроклятоє було, як ти ж мені та погуляти не дало86.

Привертає увагу те, що в пісні мати не шкодує за дитям, а, навпаки, проклинає його. Чотири такі пісні були записані Петром Гнедічем та Павлом Чубинським у другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст. В усіх цих варіантах мати топить небажану дитину в річці чи криниці:

Вона собі сина породила В глибокім колодязі потопила87.

У піснях і судових справах дитину вбивають, щоб приховати сам факт її народження, а, отже, і факт несанкціонованих суспільною мораллю статевих відносин (наприклад, дошлюбних). Суспільство реагувало на такі злочини суворою карою88 чи намагалося попередити їх. На думку Миколи Сум- цова, обряд «покривання» хусткою вагітної незаміжньої дівчини мав на меті оголосити про її стан, і «эта огласка беременности устраняла детоубийство»89. Степан Нос з цього приводу писав, що для покритки дітовбивство не має сенсу90. Очевидно, що такий гріх був добре відомий Церкві. Наприклад, починаючи з ХУІ-ХУІІ ст., у російських покаянних требниках з-поміж питань, які треба було задати жінці на сповіді, були й такі: «Отроча не удавила ли? Или зелие пив, извергла его? Или дитя некрещеное уморила?»           .

Філіп Ар’є зазначає, що у ранньомодерну добу існував ще й інший варіант дітовбивства, поширеніший, ніж перший, і абсолютно безпечний: діти часто помирали від задухи, бо ж спали в одному ліжку з батьками. Тут важко провести межу між умислом і недоглядом; французький учений наголошує на вимогах духовенства не класти дітей на ніч разом з батьками. Учений припускає, що існувала таємна практика, коли дитині принаймні не заважали померти92. Це явище, помічене Ар’є у Франції, в українських землях на межі ХVП-ХVШ ст. спостерігав поет і священик Климентій Зіновіїв:

І тые в розны (х) страна (х) пригоды бываю (т) : же свои (х) малых діте (и) жены присыпляю (т).

А то пяны (м) мтре (мъ) таи ско (р) бьлучаетъ: або з (ъ) неосторожно (с) те (и) ихъ тое ставаетъ.

Ачасо (м) и без (ъ) пя