Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
36
Мова: 
Українська
Оцінка: 

і літні люди), котрі не мали родини, знаходилися під опікою громади або далеких родичів . Імовірно, при цьому кожна зі сторін щось отримувала: діти – притулок та опіку, а родичі, крім виконання родинного обов’язку, додаткові робочі руки. У цьому контексті показовою є інформація стосовно дівчини Агафії, яка проживала в родині свого рідного брата «без заплаты, на харчах и одежи хозяйских»   .

Семеро дітей записані сиротами, а щодо п’яти зауважено – «родства не- помнящий»136. Більшість із них були наймитами й працювали за харчі та одяг, як, наприклад, 12-річні Дмитро «осиротелой» і Ганна, «за сиротством родства своего не помнящая», котрі були вихідцями з полкових сіл             . Ці сироти, очевидно, прийшли до міста, щоб прохарчуватися, а тому наймитування було для них практично єдиним виходом. Як про це співається в народній пісні: «Ой як я змалку сиротою стала, пішла в найми горенька достала»18.
Двоє сиріт знайшли притулок у школі при церкві Святителя Миколи. У джерелі записані лише їх імена та вік (8 і 14 років), однак, імовірно, вони були «нищіе», які тоді зустрічалися практично при кожній школі139. Цю думку підтверджує й вказівка на джерело прибутків мешканців цієї школи: диякон і псаломщики «пропитание имеют з доходов церковних», а решта, тобто сироти – з «испрошения милостине»140. Загалом, разом із двома сиротами в школах Стародуба записані 9 дітей: це хлопці віком 8-14 років, вісім із яких жили зі збирання милостині, і 13-річний Павло – син священика одного з сіл Стародубського полку навчався грамоти разом зі своїм 16-річним братом141. Можливо, батько-священик направив їх навчатися, виконуючи вимогу церковних властей142.
Перепис Стародуба фіксує ще одну категорію дітей, які перебували поза власною сім’єю – учнів ремісників. У описі міста їх нараховується 50 осіб (усі хлопці). Михайлу Федорову, наймолодшому з них, виповнилося 6 років, він разом зі своїм 12-річним братом Іваном прийшов із села навчатися ткацькому ремеслу143. Однак, за даними джерела, такі малолітні учні, як Михайло, траплялися вкрай рідко. В описі знайдено лише трьох учнів, молодших 10 років. Більшість із них (82%) були віком 12-14 років.
Щоб опанувати ремесло, діти могли приходити не лише з навколишніх сіл, а й з інших міст. Міщанський син Іван Руденков прийшов навчатися золотарському ремеслу до стародубського козака Михайла Злотника з містечка Погар. За тогочасною традицією, Іван не лише вчився ремеслу, а й працював на полях свого майстра. За твердженням сучасного етнолога Василя Балушка, учні в ранньомодерній Україні використовувалися своїми майстрами для виконання різних господарських робіт – від ремесла до сільського господарства144. Працюючи, вони відробляли майстрові науку й утримання: «находятся на харчах и одежи хозяйских беззаплатно»145. Наприклад, 13-річний Гаврило був учнем у священика Самсоніївської церкви Антонія, та вже на наступному аркуші опису хлопець записаний робітником, «который живёт в оного священника беззаплатно для обучения себя майстерства кравецкого, которым оной священник бавится». Крім ремесла, священик «бавився» ще й землеробством, тож, імовірно, Гаврило теж працював на його землі     .
Учні ставали незамінними помічниками тих ремісників, які мали проблеми зі здоров’ям. Так, стародубський міщанин Іван Кантипалов займався «шклярським» ремеслом, однак, незважаючи на свій відносно молодий вік (30 років), на лівій руці в нього звело пальці . Сина в Івана не було, тому він міг сподіватися лише на допомогу свого десятирічного учня . Слід зазначити, що учнівство прив’язувало дітей до господарів на довший термін, ніж найми. Наприклад, термін навчання у кравця (за даними джерела) міг складати п’ять років   , тоді як наймалися здебільшого на півроку – рік.
Порушена проблема дає підстави говорити про мобільність дітей, особливо старшого віку: серед стародубських підлітків, які мешкали поза влас- ною сім’єю, близько половини були вихідцями з сіл полку, решта – місцевими жителями. Останні могли мати в місті батьків, але жити нарізно і найматися до різних людей. 12-річний Самійло Федоров жив «с пропитания» без батьків, бо «отец его своего двора не имеет, а живе нанимается в разного звания людей»150. 40-річна вдова Тетяна жила разом з матір’ю і братом, а її два сини були учнями в різних стародубських ремісників .
Діти, які жили в чужих родинах, імовірно, могли виконувати не лише економічні функції. На думку англійських істориків Гелен Беррі (Helen Berry) й Елізабет Фоістер (Elizabeth Foister), у ранньомодерну добу молоді слуги й підмайстри відігравали важливу роль у житті бездітних чоловіків. Діти були доказом чоловічої сексуальної спроможності та здатності до репродукції, уможливлювали виконання соціальної ролі патріарха, властивої чоловікам цього віку. Уникнути насмішок й виконати цю роль можна було у якості хрещених батьків, опікунів, господарів, майстрів тощо .
За даними Генерального опису Стародуба, більшість родин, у яких жили чужі діти, мали й власних, однак було 13 сімей, де власних дітей не фіксується. Серед них і родина Івана Цилюрника, якому на час перепису виповнилося 35 років. Крім нього, в описі зустрічаються бездітні особи значно старшого віку, у яких шанси на народження власної дитини були вкрай малі. Прикладом може бути 45-річний міщанин Іван Цибулін та його 40-річна дружина Агафія, з якими жили двоє хлопців-учнів .
Гелен Беррі й Елізабет Фоістер, згадуючи про потребу батьківства для чоловіка, наголошували на її важливості як ознаці мужності, тобто через підтвердження можливості мати дітей або ж через символічне батьківство .
Генеральний опис не подає безпосередніх відомостей про розлучених чоловіків, однак з огляду на значну чисельність населення міста можемо припустити, що вони були. У переписі Стародуба фігурує 35-річний міщанин Лаврин Чернявський. З ним не записано дружини й дітей, але й відсутня вказівка «холост», яка застосовувалася для неодружених чоловіків. Лаврин був корінним мешканцем міста, а не заробітчанином, мав власний двір і ремесло, тому його дружина мусила б проживати разом із ним. Можливо, Чернявський був розлучений або ж його дружина втекла, однак це лише припущення, з певністю можна констатувати лише те, що з ним жили не його дружина й рідні діти, а 14-річний племінник Герасим .
* * *
Підводячи підсумки, висловлю спостереження щодо характерних рис, притаманних дитинству в Гетьманщині. Існує кілька підходів до того, кого можна вважати дитиною відповідно до тогочасних суспільних уявлень. Якщо мова йде про дослідження девіацій і злочинів, доречно брати за критерій правові норми, дія котрих поширюється не тільки на вже народжену дитину, а й на плід у материнському лоні, і обмежує дитинство 17 роками включно. Майнова дієздатність та можливість вступати у шлюб наставала у 18 років для хлопців і в 13 – для дівчат. Спираючись на демографічні дані або ж займаючись дослідженням історико-демографічних аспектів дитинства, потрібно враховувати, що у більшості випадків під дитячим віком розуміється 0-14 років. Зрештою, у конкретних випадках потрібно враховувати такі обставини: чи особа працює, скільки заробляє, її сімейний стан, соціальний статус тощо.
Щодо малолітньої дитини, то її життя можна розглядати як змагання зі смертю, котра у ранньомодерну добу була повсякденним явищем і зустрічалася значно частіше, ніж смерть дорослої чи літньої людини. Немовля мало більше шансів померти, аніж дожити до п’ятирічного віку. Значна частина дітей гинула вже під час пологів, причиною чого могли стати дії самої матері або ж баби-повитухи. Народна медицина була практично безсила проти віспи та інших епідемічних хвороб. Надвисока дитяча смертність, «незрозумілість» немовляти створили фаталістичне ставлення до малолітньої дитини, що, у свою чергу, призводило до недогляду, уможливлювало переривання вагітності та дітовбивство; такі явища були притаманні для всієї Європи.
Уже змалечку дитина як «маленький дорослий» включалася у домашню роботу й виконувала певні господарські функції; тогочасні джерела насичені свідченнями про ставлення до дитини як до робочих рук. Навіть гра могла включати якість елементи праці: мініатюрним посудом, знаряддями праці виховувала нових робітників. У 10-14 років діти активно працювали; вони фігурували як робітники-наймити в офіційній документації й могли отримувати досить пристойну на той час платню. У той же час більша частина їхніх однолітків так само працювала в господарстві своїх батьків.
У містах велика частина дітей віком 10-14 років жила в чужій сім’ї. Серед таких дітей значна частина були мігрантами, що дає підстави говорити про мобільність дітей старшого віку: народжені в селах мігрували до міста в пошуках засобів до існування, а міські жителі переміщувалися в його межах.
Діти, що перебували поза власною родиною, могли бути сиротами, підкидьками, дітьми незаможних батьків; вони наймалися на роботу для того, щоб прохарчуватися, мати одяг, утримання. Перед частиною з них, імовірно, проблема харчів чи житла гостро не стояла, піти з власної родини їх спонукала необхідність навчання грамоті, ремеслу, заробіток. Господарі родин, які приймали таких дітей, могли керуватися меркантильними міркуваннями, виробничими потребами, почуттям родинного обов’язку, необхідністю утверджувати свою мужність у рамках визначених патріархальним суспільством ролей. У такому контексті тогочасне дитинство здається коротким і доволі суворим.
 
Фото Капча