«Джерелом влади в Українській державі буде народ-суверен» (яку державу прагла створити ОУН (р) наприкінці 1960-х – та у 1980-х рр..)

На IV Великому зборі ОУН у 1968 р. програмні настанови 1943р. (разом з поправками від 1950 р.), з яких фактично почався відхід бандерівської ОУН від тоталітарної концепції попередніх років і дрейфу до “народовладної теорії”, було піддано остаточній та кардинальній зміні. Здавалося, що ОУН (р) прагне зближенню до донцовського “інтегрального” чи “чинного” націоналізму. На думку Дж. Армстронга, в українському різновиді “інтегрального націоналізму” можна також знайти “міцні елементи ліберальних, демократичних а також і християнських принципів, навіть якщо учасники руху на словах заперечували їх. У практичній діяльності навіть найрадикальніших груп ніколи не бракувало пошани щодо формальної освіти, установленого авторитету, права на індивідуальний та громадський вибір” [20, с. 14]. Проте, як стверджував М. Сосновський, “програмова частина ідеології “чинного націоналізму”, зокрема методи і форми соціальної і політичної організації нації не знайшла практичного застосування. Таким чином, розрив українського націоналістичного руху, репрезентованого всіми фракціями ОУН, з ідеологією “чинного націоналізму”, що стався у роки другої світової війни, треба вважати за остаточний без уваги на менші чи більші перехідні хитання та наявні тенденції серед деяких людей повернутися до цієї ідеології” [13, с. 381]. Тож цілком можна погодитися з думкою, що цей висновок, безумовно, заслуговує на увагу як спроба найбільш розважливої частини бандерівської ОУН відмежуватися від Д. Донцова, постать якого в ідеологічному сенсі на початок 1970-х років явно виглядала дещо антикварною [7, с. 11-12].

Модель майбутньої Української держави, розроблена ідеологами й провідниками ОУН (р) й прийнята на її IV Великому зборі 1968 р., стала базовою для державницького бачення та ідеологічних засад Організації на довгих майже чверть століття аж до часів початку розвалу СРСР та відновлення Україною своєї незалежності. Усі подальші теоретико-ідеологічні постанови та засади ОУН (р) чи її провідництва були безпосередньо базовані на відповідних Постановах IV Великого збору, як і, зокрема, робота й рішення ^го (осінь 1974 р.) [11, с. VI-VII, 149] та ’УІ-го (осінь 1981 р.) [8, с. 15] Великих зборів ОУН.

Її зміст свідчить про тривалий шлях трансформації та модернізації державницької ідеології та бачення майбутньої самостійної України бандерівською ОУН, що розпочалася з часів ІІІ Великого збору у 1943 р. Як видно з моделі майбутньої Української держави, виробленої IV Великим збором у 1968 р. і яка залишалася практично незмінною у програмових засадах ОУН (р) у подальші понад двадцять років, у 6080-х рр. ХХ ст. на її соціально-економічну теорію держави істотно вплинули досвід соціальних реформ К. Етлі в Великій Британії та тривалої політики подальших урядів британських лейбористів (“лейбористський соціалізм”) та наслідки соціал- демократичних реформ у Швеції (“шведський соціалізм”). В світоглядному та політичному ж контексті ідеологія націоналізму ОУН (р) зазнала націонал-консервативних впливів, а її державницька теорія -ознак західних демократій.

Цілком очевидно, що ця державна модель була сконструйована тоді у своїй фундаментальній (основоположній) формі, а натомість термінологія, певні деталі та окремі нюанси мали би ще обговорюватися й очікували своєї конкретизації (вочевидь з огляду на практичні уроки й фактичну дійсність під час та в процесі безпосереднього втілення її в життя вже безпосередньо в Україні). Головним, на той час, було висловити громадянству загальне бачення бандерівської ОУН (р) держави та її соціально- політичного ладу, викинути з неї лібералістичний та соціалістично-комуністичний “баласт” і представити власну модель Української Самостійної Соборної Держави.