«Джерелом влади в Українській державі буде народ-суверен» (яку державу прагла створити ОУН (р) наприкінці 1960-х – та у 1980-х рр..)

Промисловість, підземні багатства (копалини), ліси, води і транспорт. У постановах IV Великого збору ОУН зазначалося, що промисловість України, на базі її природних багатств, визначатиме чільне місце держави в міжнародній співпраці та надаватиме їй великого оборонного значення. Початкова стадія реорганізації промисловості мала відбуватися в спектрі доцільного розміщення промислових осередків, її всебічної розбудови, гармонізації між її окремими галузями та перебудови шляхів сполучення (згідно з національними інтересами Української держави). Надра (підземні багатства) України мали стати національно-державною власністю, а ліси і води – державною, громадською або, у визначених межах, приватною. До державної, державно-громадської та громадської власності належали би важка промисловість, енергетика і транспорт загальнонаціонального значення, а саме залізничний, водний та повітряний. Легка промисловість, виробництво товарів широкого вжитку, ремесло, окремо визначені роди транспорту та енергетики, як і сектор особистих послуг, мусили би опиратися на приватну власність: індивідуальну, спілкову і кооперативну, які мали стимулюватися державою [17, с. 157-158].

Торгівля і фінанси. Торгівля в майбутній Українській державі мала розвиватися у напрямкові найповнішого задоволення потреб усіх прошарків населення і бути додатковим фактором у гармонізації окремих галузей народного господарства, а зовнішня торгівля – забезпечувати збут товарних надлишків українського виробництва, імпорт необхідної чужоземної продукції тощо. Торговельні підприємства належали б до приватної, кооперативної та спілкової форм власності. Торгівлю із закордоном мала стимулювати, регулювати і контролювати держава.

Державний банк України, як емісійний банк, мав би за завдання регулювати й контролювати усю банківську систему. В державі було б допущено розбудову загальних і спеціальних банків приватного, спілкового та громадського характеру. Було би запроваджено повноцінну валюту, як основу здорової фінансової системи. Державний бюджет фінансував би державні витрати через одержання прибутків з державного майна, підприємств, посередніх і безпосередніх (прямих і непрямих) податків. Податкова система - прогресивного характеру. Окрім прогресивного податку, мало бути встановлено й систему податкових пільг для економічно слабших підприємств і для тих підприємств, що робили би капіталовкладення у засоби виробництва чи у розвиток установ соціальної опіки. Передбачалося також, що в початковій стадії активізації народного господарства у відновленій Українській державі сприятиме повне зосередження державних фінансових засобів на інвестиціях у ключові його галузі, розбудові яких через приватну ініціативу сприятиме держава. Іноземні капіталовкладення в Україні та вітчизняні інвестиції за кордоном мали бути контрольовані й регульовані державою [17, с. 158-160].

Основи соціальної політики. Завданням гарантованої законодавством соціальної політики в Українській державі мало стати: 1) створення умов, за яких були б максимально забезпечені усі духовні і матеріальні потреби громадян України; 2) встановлення такої мінімальної заробітної платні, яка достатньо забезпечувала б життєві і культурні потреби працюючого та його родини; 3) створення умов, за яких громадяни могли б у повній мірі користуватися політичною свободою й можливостями прояву економічної ініціативи (за умови, що межами свободи кожного громадянина є межі свободи інших громадян і всього суспільства та соціальна справедливість) ; 4) забезпечення фізичного і морального здоров’я нації через запровадження системи охорони народного здоров’я з урахуванням усіх досягнень медичної науки, зокрема охорони працюючих від професійних недуг; 5) забезпечення роботою всіх працездатних громадян з правом вільного вибору та зміни професії й зміни місця праці, а також встановлення горішньої межі кількості робочих годин; 6) забезпечення рівноправності жінок із чоловіками, вільного доступу жінки до усіх шкіл і професій, рівної з чоловіком оплати за однакову працю; 7) заборона найманої праці малолітніх і жінок у важкій промисловості та на виробництві, шкідливому для здоров’я; 8) забезпечення працюючим оплачуваних відпусток, облаштування домів відпочинку, санаторіїв тощо; 9) запровадження системи соціального забезпечення на час хвороби, непрацездатності, старості; встановлення системи пенсій для працюючих у розмірі, який забезпечував би нормальний життєвий рівень пенсіонерів та їхніх родин; забезпечення на випадок безробіття, а також організація суспільної опіки для окремих випадків [17, с. 160-161].

Відшкодування для осіб, що втратили здоров’я і майно під час ворожої окупації та боротьби за державність повністю мала узяти на себе держава, як і надати “відповідне матеріальне забезпечення учасникам визвольно-революційної боротьби та їх родинам, політичним в’язням та їх родинам, депортованим поза межі України, усім, переслідуваним ворогом, жертвам терору окупанта” [17, с. 161]. Українська держава зажадала би від окупанта окупаційних і воєнних відшкодувань за народовбивство, культурну екстермінацію, економічний визиск і грабіж, а український уряд, у цих рамках, мав би включити й вимогу надати відшкодування також для усіх потерпілих.

Жінка і родина. ОУН (р) усвідомлювала особливу відповідальну роль жінки в житті нації, а надто те, що жінка – це передусім мати, вихователька молодого покоління і основа родини. Саме тому у майбутній Українській державі становище жінки в суспільстві та її праця мали б бути забезпечені окремим законом. Цей окремий закон, виходячи з позицій, що родина, як основна клітина суспільства, має для нації особливе значення, бо в ній виростає і виховується молоде покоління, охоронятиме шлюб, родину, материнство і дітей. Згідно з ним, мали бути створені