«Джерелом влади в Українській державі буде народ-суверен» (яку державу прагла створити ОУН (р) наприкінці 1960-х – та у 1980-х рр..)

Для розвитку теоретичної педагогіки і піднесення рівня освіти в Україні передбачалося створення академії педагогічних наук у Києві з філіями у великих містах держави. Також планувалося створення науково- дослідних педагогічних інститутів для вивчення та поліпшення педагогічних процесів, а також педагогічні станції та лабораторії і зразкові школи. Освітою в Україні в усіх її формах мало керувати міністерство освіти, яке б при цьому враховувало б особливості і потреби країв, тобто місцевого населення, приватного шкільництва та громадських чинників. До завдань міністерства освіти також належало б видання різного роду праць з педагогіки, шкільних підручників і літератури для молоді різного віку, організування та утримання бібліотек і музеїв, необхідних для виховних закладів [17, с. 150-153].

Народне господарство, основи соціальної політики. У своєму проекті майбутньої моделі Української держави ОУН (р) зазначало, що, перш за все, великі й різноманітні багатства України дають їй всі підстави бути окремою національно-економічною одиницею, вийти з системи задоволення інтересів російського імперіалізму, бути основою сили, зростання й могутності української нації в Українській Самостійній Соборній Державі й стати важливим фактором у міжнародних економічних зносинах. Ця господарська система мала би виростати з духовости і соціальності та господарських притаманностей українського народу, враховувати психологічні властивості українців та їхні соціальні традиції, а також і переймати досвід передових у господарському розвитку народів світу. Комуністична ж і капіталістична системи, як протинародні, за переконанням ОУН (р), мали би бути повністю відкинені в майбутній Українській державі.

Утім, в основі організації народного господарства Української держави мала стати умасована приватна власність на засоби продукції та найширша господарська ініціатива в виробництві продукції та її розподіл на засаді економічної та соціальної справедливості. В основі ж господарської політики уряду стоятиме засада, що здоровий всебічний розвиток української нації вимагає усунення виключної монополії держави в економічному житті. Державні чинники мали лише створювати передумови для розвитку особистої ініціативи і підприємництва. Основним регулятором у господарському житті мали бути ринкові відносини, а не єдиний централізований план і єдине центральне управління народним господарством. За державою планувалося забезпечити власність лише на такі засоби виробництва і складники народного господарства, які мали загально-національне значення і удержавлення яких виправдалось відповідним досвідом [17, с. 153-155].

Дещо пізніше голова ОУН (р) Я. Отецько зауважував, що його Організація відкидає ліберал-капіталізм у господарстві, позаяк вважає його за культ безвідповідальності й необмеженої вільної гри, що є, за його словами, історичним пережитком... “Забезпечення за державою власности на необхідні засоби виробництва, чого вимагатиме загальнонаціональне добро і що диктуватиме раціональність самого життя. Розбудова кооперативних та інших добровільних спільних форм організації означеного роду продукції та збуту; органічна плановість у межах респектування основних індивідуальних стимулів творчости та загальнаціонального добра. В цілому господарстві визнається домінантну ролю принципу різного роду приватної власности, респектування принципу праці, як шляху до її (власности) набуття, права дідичности, але елімінується будь-які форми визиску; елімінація визиску і елементи власної праці мають бути в основі кожної іншої, а не тільки приватної власности”, – резюмував Я. Отецько [16, с. 43-44].

Основні засади економічної системи. Економічна політика в Українській державі мала розвиватися на таких засадах: 1) приватно-індивідуальна, кооперативна, громадська і державна власність на засоби виробництва;

2) приватна ініціатива і право на зиск, проте без визиску людини державою чи людини людиною; 3) регулювання капіталовкладень у найважливіші сектори народного господарства і недопускання надмірної акумуляції капіталів і засобів продукції в одних руках та творення трестів і картелів; 4) гармонійна співпраця всіх продуктивних верств, як заперечення принципу класової боротьби; 5) суцільна деколективізація сільського господарства і встановлення приватної власності на землю; 6) співвласництво робітництва і технічного персоналу на означені, до того удержавнені, засоби виробництва та творення нових підприємств на засаді спеціальних акцій (паїв) ; 7) відокремлення професійних спілок від держави і забезпечення за робітництвом права на страйк у рамках, передбачених законом; 8) інтенсивні торговельні взаємини з закордоном; 9) державний контроль над банковою і кредитовою системами; 10) податкова політика, окрім бюджетної функції, матиме за завдання регулювати розподіл національного прибутку й, тим самим, елімінувати визиск; 11) питання іноземних інвестицій вирішуватиме центральний уряд [17, с. 155-156].

Сільське господарство. ОУН (р) сподівалася, що в майбутній Українській державі селянство творитиме не лише поважний виробничо-продукційний фактор, а й буде великим “резервуаром людських сил, серед яких зберігаються українські національні традиції і своєрідний соціяльний стиль, протиставний і московському колективізмові, і накиненому в минулому поміщицтву, як також деградації селянина до ролі лише процудента хліба” [17, с. 156]. Водночас вирішальним критерієм при аграрних змінах в Україні, окрім інтересу нації, мало бути добро родини, а в майбутній перспективі – добро родини-роду, тобто цілих поколінь. В майбутній Українській державі земля мала належати народові, як її єдиному господареві, а відтак обіцялося, що вона буде передана селянам безкоштовно у приватну власність в розмірові середнього типу господарств, для яких мало бути встановлено дозволену законом верхню і нижню межу. Спекуляцію землею передбачалося заборонити, проте що розумілося під терміном “спекуляція землею” не витлумачувалося. Натомість зазначалося, що селянські двори зможуть об’єднуватися у сільськогосподарські кооперативи або ж організовуватися у виробничі об’єднання. Держава ж мала забезпечувати