«Джерелом влади в Українській державі буде народ-суверен» (яку державу прагла створити ОУН (р) наприкінці 1960-х – та у 1980-х рр..)

Джерелом влади мав бути народ-суверен, державно- політичний народоправний лад побудований на авторитеті влади, що походитиме з прямого представництва народу, забезпечуючи його участь в керуванні державою.

Основний Закон (Конституцію), який би схвалила Національна Конституанта України, мав нормувати державне, політичне, суспільне, соціальне та економічне життя держави й творити основи правопорядку. Передбачався також і класичний триподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Місцеві органи влади (сільські, міські, обласні або крайові) будувалися б на основі самоврядування з метою створення передумов для вияву державно- творчої ініціативи громадян. Державна адміністрація формувалася б на основі професійної кваліфікації, а не за принципом політично-партійної приналежності.

Законодавча влада. Найвищим органом законодавчої влади мав стати парламент, який складався би з двох палат. Представники до першої Палати обиралися б безпосереднім, прямим і таємним голосуванням усіх громадян держави. До другої Палати мали входити заслужені державно-політичні і військові діячі, представники Церков, культурних і наукових установ, профспілкових організацій і виробничих верств.

Правник ОУН Є. Орловський вважав, до речі, що до другоїПалати парламенту мали б входити посмертно усі колишні прем’єри, головнокомандувачі, голови великих політичних організацій, колишні їх голови, голови міст та парламенту, аби зберегти їхній досвід і континуїтет. “Єдино маса не може завжди рішати, хто є державно- політично необхідний. – апелював він. – Це власне є наслідок фальшивої теорії Руссо. Це мусить бути скореговане” [10, с. 74].

Голова держави. Голову держави передбачалося обирати загальним прямим голосуванням. Він мав бути найвищим представником влади в державі з правом відклику до народу у випадках, передбачених Основним Законом, і Головнокомандувачем Збройних Сил, а також призначатиме членів Найвищого Суду [17, с. 145].

Додам до цього, що титулування голови держави не було визначено, але, скажімо, один з співавторів цієї концепції державної моделі Є. Орловський вважав, що потрібно було б відновляти козацькі традиції, але у змодернізованійформі [10, с. 74] (тожу трактуванні вкотре відчувався вплив націонал-консерватизму).

Виконавча влада. Виконавчу владу мав би здійснювати Голова уряду і Рада міністрів. Голову уряду призначатиме Голова держави. Голова уряду мав формувати Раду міністрів і пропонувати його на затвердження першій Палаті Парламенту. Уряд був би відповідальним перед Парламентом і Головою держави. Рада міністрів творила б та організовувала б політична сила, що здобула на виборах більшість, яку вимагатиме Основний Закон і виборче право. Представники політичних сил, які опинилися б у меншості, мали виконувати роль опозиції. Органи самоуправління повинні були творитися шляхом прямих виборів і складали б сільські, міські та обласні (або крайові) ради та їхні виконавчі органи.

Суд і прокуратура. Правосуддя в майбутній Українській державі (за версією ОУН-р) повинно би здійснюватися згідно із духом традиційної української правовости, відповідно до української правосвідомості та Основного Закону. Суд і Прокуратура мали стояти на сторожі правопорядку в державі. Правосуддя здійснювалося б Найвищим Судом, сформованим Головою держави. Суди мали бути незалежним і підлягати виключно законам. Інтерпретація Основного Закону належала би до Найвищого Конституційного суду. Головного прокурора мав призначати державний уряд.

Держава і Церква. ОУН (р), беручи до уваги особливу роль християнської релігії і Церкви в житті української нації, виступала за забезпечення всіх умов для вільного розвитку Церкви і релігійних організацій. Відтак Організація розглядала Церкву і державу як два незалежні сектори єдиного організму, які повинні якнайтісніше співпрацювати і допомагати одна одній, а отже держава має сприяти патріаршому оформленню українських Церков. Церква розглядалася як правна одиниця в державі й мала би право розпоряджатися як власністю рухомим і нерухомим майном в межах, що регулюватиметься законом. Разом з тим в майбутній Українській державі, попри свободу для християнських віровизнань, мала бути забезпечена повна свобода й для інших віросповідань та культів. Войовниче ж безбожництво, як і діяльність груп, що розкладають Церкву і державу, мали бути забороненими.

Оборона держави. Суверенність Української держави, інтегральність її території та свободу її населення захищатимуть українські Збройні Сили. Уряд держави був зобов’язаний дбати про розбудову добре вишколеної та забезпеченої усіма найновішими військово-технічними засобами армії. Мала бути запроваджена загальна військова повинність для усіх здорових чоловіків, громадян України, а служба у війську вважалася їх почесним обов’язком. Найвищим керівним чинником визначалася Державна оборонна рада, яку очолював би Голова держави як Головнокомандувач Збройних Сил. В державі передбачалася легалізація парамілітарних і комбатанських організацій, які плекали би українські військові традиції озброєного народу. Україна відмовлялася б від позаблокового статусу, а натомість (з огляду на політику забезпечення інтегральності держави, зокрема щодо Росії) повинна була б ініціювати політично-військові союзи з державами, інтереси і безпека яких будуть сходитися з інтересами й безпекою України [17, с. 145-150].

Варто додати, що в ОУН (р) досить серйозно поставилися до перейняття досвіду ідеологічно- політичної роботи в Червоній армії для зміцнення духу в майбутній Українській Національній Армії. Так, скажімо, пропонувалося, аби в побудову нової армії лягли ідеологічно-моральні принципи підпільної ОУН (р), перероблені лише на військовий лад. Зокрема сотник І. К. Г. пропонував, щоби ідеологічно-моральні основи майбутньої української армії мали наступний зміст: 1) ставлення національної та своєї