Експрес-аналіз ефективності виробничо-господарської і комерційної діяльності Ват "Волинь"

Переважна більшість західних дослідників джерел фінансування санації зробила однозначний висновок про те, що пряме державне фінансування санації підприємств є не  тільки фактором стимулювання бюджетного дефіциту, а й пов'язане з негативними побічними ефектами на макро- та мікрорівнях. Після краху концепції санації автогіганта "Брітіш Лейланд" (Великобританія), що базується на прямому державному дотуванні, країни з розвиненою економікою майже повністю відмовилися від використання цього методу фінансової підтримки підприємств.

Ефективнішими є форми непрямою державної підтримки санації виробничих структур: надання державних гарантій та державне страхування кредитів, дозвіл антимонопольних органів на злиття підприємств, підтримка фіскального характеру та через механізм ціноутворення.

Як відомо, одним з головних чинників обмеженого доступу неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є повна відсутність чи недостатній розмір кредитного забезпечення. У цьому разі вихід на фінансовий ринок можливий шляхом одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів даного підприємства у разі його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору). Надання державних гарантій та поручительств стало одним з факторів успішного проведення санації таких відомих компаній, як Телефункен (Німеччина) та Крайслер (США).

Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливим є  використання того чи іншого виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися у вигляді  податкового кредитування, надання цільових податкових пільг підприємствам, які безпосередньо потребують санації, а також шляхом фіскальних поступок головним кредиторам даних підприємств з метою активізації їх участі в  санаційних процесах.

 

 

За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємств і капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів і держави) . Виділяють окремий вид санації підприємств – із допомогою державної фінансової підтримки.

Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання : податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності тощо.

У літературі з питань фінансової санації розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна тактика, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємств, скорочення і розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна тактика передбачає активні дії : модернізацію обладнання, введення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не лише подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпуються такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямована передусім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності й ліквідності підприємства і може здійснюватися за такими напрямками :

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

Перша група санаційних заходів пов'язана зі зміною структури і складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі й структурі  пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, яка ніяк не відображена в його балансі. Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю.

Мобілізація прихованих резервів здійснюється :

-шляхом реалізації окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва й реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, наднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

-у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, яких не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов'язаний із реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшуються статті "Статутний капітал" або "Додатковий капітал").

2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізингу цього об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується, однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство через свою  збитковість може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу цього об'єкта основних фондів.

3. Лізинг основних фондів. Цей метод дає  змогу модернізувати обладнання (а отже, здійснити санаційні заходи виробничо-технічного характеру) за відсутності необхідних інвестиційних ресурсів.

4. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

5. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу(зменшення частки низьколіквідних обігових коштів, запасів сировини й матеріалів, незавершеного