Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

Дослідження можливості впровадження надбань народної педагогіки в фізичне виховання дітей дошкільного віку проводилося протягом вересня 2012 – листопада 2013 року. Педагогічний експеримент було організовано в дошкільному навчальному закладі №11 м. Дніпропетровська. Для проведення експериментальної роботи були визначені дві групи 3 року життя: група А (28 дітей: 16 хлопчиків та 12 дівчаток) та група Б (27 дітей: 13 хлопчиків та 14 дівчаток). В обох групах виховувалися діти одного віку – від двох до трьох років, рівень стану їх здоров’я (всі діти відносяться до основної групи здоров’я), фізичної підготовленості був приблизно однаковим. Крім того у експерименті брали участь вихователі усіх груп дитячого садка та батьки досліджуваних дітей.

Констатувальний експеримент проводився в двох напрямках:

• ми намагалися з’ясувати обсяг знань вихователів та батьків про традиції фізичного виховання;
• вивчалася та аналізувалася рухова активність дітей 3 року життя на фізкультурних заняттях та в повсякденному житті, а також визначалося місце народних традицій у різних формах роботи з фізичного виховання дітей раннього віку.

З метою визначення рівня знань вихователів груп раннього віку про засоби етнопедагогіки у фізичному вихованні було проведення анкетування (зразок анкети дивись у додатку № 1). Сьогодні без відродження українських культурно-історичних, науково-педагогічних, народознавчих виховних традицій неможливе ефективне виховання дітей, як неможлива і сама національна освіта.

Результати анкетування свідчать, що, на думку 42, 9% педагогів, фізичним вихованням дітей потрібно займатися з періоду вагітності жінки, 50, 8% – стверджували, що виховання необхідно починати з перших днів народження дитини. Це свідчить про розуміння вихователями важливості проблеми здоров’я дитини в період раннього віку.

95, 7 відсотків вихователів назвали основні засоби етнопедагогіки: народні ігри, художнє слово (потішки, примовки, загадки, забавлянки та ін.), загартовування з використанням природних сил. 4, 3 опитаних назвали тільки рухливі ігри. Причому, називалися переважно ігри-забавлянки для дітей 1 року життя, не було названо жодної гри для 2-3 річних дітей. Пояснити це можна тим, що педагогічний стаж цих педагогів складає декілька місяців, що і позначилося на якості їх відповідей.

Ознайомлення з добором методичної літератури, що накопичена у методичному кабінеті ДНЗ дозволило встановити, що вона стосується переважно українських народних ігор та фольклору, а це є не достатнім для науково-методичного забезпечення процесу впровадження надбань народної педагогіки у навчально-виховний процес. Незважаючи на це, близько 50% опитуваних вихователів вважають достатнім рівень своїх знань про методичні особливості використання українських народних ігор у виховному процесі. Це свідчить про переоцінку своїх знань.

Вихователі недостатньо знають джерела, з яких можна отримати інформацію про народні традиції, обряди, іграшки та ігри. Тільки 10, 7% респондентів назвали окрему літературу з етнопедагогіки та народних традицій. Це, переважно, «Українське народознавство», «Родинно-сімейна енциклопедія», «Дошкільне виховання». Всі вихователі відзначили відсутність узагальнених методичних рекомендацій щодо впровадження традицій української етнопедагогіки у навчально-виховний процес в групах раннього віку. Звідси можна зробити висновок, що педагоги цікавляться етнопедагогікою, налаштовані на застосування її надбань, проте мають досить поверхові знання щодо можливості включення народних традицій у процес фізичного виховання малюків.

Оскільки сучасна сім’я є головною ланкою у вихованні дитини, повинна забезпечити достатні умови (матеріальні та педагогічні) для її фізичного і духовного розвитку. Мала дитина ще тісно пов’язана з сім’єю, тому ми опитали з проблеми використання народних традицій й батьків (зразок анкети дивись у додатку № 2).

У анкеті не тільки були питання, які дозволили виявити уявлення батьків про місце етнопедагогіки у фізичному вихованні дітей раннього віку, але й уточнювалися їх знання про етнопедагогіку, як науку про народну педагогіку, яка досліджує досвід народу, з’ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних ідей народу в сучасній науково-педагогічній діяльності. Також уточнювалися уявлення про засоби фізичного виховання: купання, масажування, натирання дитячого тіла живильними маслами, різноманітні вправи – потішки, забави, ігри, специфічні фізичні вправи, народні прийоми загартування дитячого організму.

Результати анкетування свідчать, що, на думку 24, 3% батьків, основи здоров’я дитини закладаються ще до народження, тому фізичним вихованням дітей потрібно займатися з періоду вагітності жінки, 65, 5% – стверджували, що виховання необхідно починати з перших днів народження дитини. Незначна кількість батьків (10, 2%) вважають, що цілеспрямована робота з залучення дітей до фізичного виховання повинна починатися з дитячого садочка. Але в цілому можна констатувати, що батьки з розумінням ставляться до проблеми здоров’я дитини.

В українській етнопедагогіці важливе місце надається дотриманню вагітними жінками багатьох пересторог і заборон. Аналіз результатів анкетування показує, що 58, 5% жінок знають від 3-х до 5-ти пересторог, 15, 4% – зуміли назвати більше 5-ти і 26, 1% – не знають жодної. Із усіх опитуваних жінок 73, 8% дотримувались пересторог і заборон частково, а 26, 2% вважають їх непотрібними і не виправданими.

На запитання «Які фізичні вправи рекомендується виконувати жінкам у період вагітності?» 53% жінок не назвали жодної, 47% – назвали 2-3 фізичні вправи. Це свідчить, що жінки в період вагітності не приділяють належної уваги значенню виконання спеціальних фізичних вправ, їх доцільності та необхідності для народження здорової дитини.

На запитання анкети