Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

Наїлися галушечки!

Гей, гей, до води,

Наїлися лободи!

Будь-якої пори, за будь-яких обставин діти влаштовували свої забави, використовуючи для них усе, що попадалося під руку. Для гри в «Шкандибки» брали короткий ціпок й кидали його так, щоб він торкався землі обома кінцями. Щоб урізноманітнити свої забави, хлопчики робили м’ячі – улюблена забава малих дітей і молоді. На Поліссі і Прикарпатті діти робили м’ячі із звичайної коров’ячої шерсті (її мочили і поступово збивали, іноді для більшої м’якості поверх обв’язували ниткою), а також з дерева, свинячого міхура, вичищеного піском і висушеного. На Поліссі такий м’яч наповнювали горохом – брязкальцем. М’яч дає велику фізичну насолоду в різноманітних формах його використання.

Народні дитячі ігри умовно поділяють за порами року на весняні, літні, осінні й зимові. Так, навесні діти бавилися у «Шума», «Гуси», «Подоляночку». Літом популярними були ігри: «Золоті ворота», «Косарі», «Коза-дереза», «Хусточка», «Городки». Восени характерними були ігри «Гарбуз» (з піснею «Ходить гарбуз по городу»), «Зайчик» (з піснею «Заїньку за голівоньку»,) «Квач», «Піжмурки». Взимку улюбленими дитячими іграми були «Сніжки», «Миші», «Зайчик», «Кіт та миша», «Ой, до нори, мишко», «День і ніч».

Разом із пробудженням природи від зимового сну на нашій землі починається цикл весняних народних свят, які супроводжуються піснями, іграми, хороводами. Діти прославляють весну такими словами:

Ой, весно красна, що нам принесла?

Ой, принесла тепло й добре літечко!

Малим діточкам побіганнячко,

Старим бабонькам – посіданнячко…

Дівчатка виводять весняні хороводи. Співаючи веснянки, гаївки бралися за руки й утворювали коло, півколо чи ключ і так рухалися під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні – швидкого чи повільного. («Кривий танець», «Шум», «Довга лоза», «Огірочки», «Мак»).

Найважливішими вважалися Великодні свята. Це час найцікавіших і найрізноманітніших ігор та забав дорослих і молоді, які поділяють на дитячі, дівочі й загальні. Діти бавилися крашанками та писанками. Ними грали в рухливі ігри, такі як «Навбитки», «Гавкання-цокання», «Котка», «Схованки», «Загадкові міньки».

Зразки народних ігор, які використовують для забав, під час змагань, свят, весілля, збирання врожаю можна давати лише старшим дошкільнятам, а також пропагувати їх як засіб виховного впливу на дитину в сім’ї.

Важко переоцінити значення творчості у грі. Усвідомлення творчого елементу в грі і в праці незмірно збільшує сили дітей у боротьбі з труднощами, спонукає до оволодіння новими знаннями, облагороджує їх, гартує волю. Фізична діяльність разом із творчою діяльністю є умовою утвердження моральної гідності й фізичної витривалості. Завдяки цьому збагачується емоційне життя, розкриваються задатки, здібності, нахили особистості кожного окремого індивідуума.

Для правильної організації рухливих ігор важливе значення має врахування вікових особливостей. Практичний досвід показав, що чим більше дітям зрозуміла сутність гри, її фізичний та інтелектуальний задум, тим більше їх захоплює ця гра, тим більше вони входять у роль.

Народна гра як форма фізичного виховання є своєрідною школою всебічного розвитку дитини, що формує поетичне мислення й мистецькі смаки. Гра була розповсюджена ще у первісних людей як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи й життя. Словесний текст ігор, який зараз, наприклад, у весняних іграх, має першочергове значення, довгий час був лише одним із складових елементів, і то не найголовнішим, у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку. У колективному дійстві, магічному ритуалі, покликаному сприяти розвиткові й росту рослин чи тварин, головним смислом руху була імітація. Весняні ігри того часу, коли вони були рослинними магічними діями і виконувалися дорослими представниками роду, можна назвати вегетаційними. Пізніше вони втрачають свій магічний смисл і переходять у розряд молодіжних та дитячих забав [13, 14, 15].

Дослідження ігор дає багатющий матеріал для з’ясування історичних основ формування української нації, коріння її звичаїв, вірувань та традицій. Наприклад, відомий варіант дитячої гри у жмурки – «киці-баба» не що інше, як уривком із ритуалу, що присвячений Рожаниці і, певно, виконувався жінками, які чекали дітей. Адже смисл гри пов’язаний із ловінням дітей, а глибше – із визначенням статі майбутньої дитини, і навіть сама поза готовності «киці-баби» – простягнені вперед руки – відповідає зображенню на давніх вишивках Рожаниць. Або ж найдавніша гра «кривий танок», яким майже завжди починаються весняні ігри. Дівчатка, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми, або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого змісту у грі немає. Словесний супровід не пов’язаний із початковим змістом ритуалу – пробудження енергії рослин, ріст яких імітується. Крім культу весняної родючості, у весняних іграх присутні шлюбні мотиви. В багатьох словесних супроводах весняних ігор зустрічаються елементи-символи обох головних мотивів цих дійств. Це може бути головний персонаж гри – птах Коструб – магічний провісник весни, похорони якого символізують перемогу сонця над холодом; воротар чи ящур, які випускають або ж забирають молоду дівчину. Щодо ящура, то в цій грі знайшли своє відображення правдиві міфи та ритуальні звичаї про жертвоприношення, які знаходимо і в казках.

Своїм корінням українські ігри сягають у доісторичні, ще язичницькі часи. Тоді наші предки жили в тісних зв’язках із природою, а їх господарські заняття