Фізичне виховання дітей раннього віку на засадах народної педагогіки

Дослідження показало, що загальний репертуар народних ігор, відомий батькам, надзвичайно бідний. Найчастіше використовуються, переважною кількістю батьків, такі ігри: «Сорока-ворона», «Печу-печу хлібчик», «Їхав, їхав пан», «Дрібу, дрібу-дрібушечки». На запитання «Які ігри рекомендуються дітям першого року життя?» 20% батьків не спроможні назвати жодної української народної гри, яка б, на їх думку, сприяла розвиткові фізичних якостей, рухових умінь та навичок, залучала малюків до активної рухової діяльності.

Близько 85% опитуваних жінок вважають достатнім рівень своїх знань про особливості використання українських народних ігор у виховному процесі. Це свідчить про недооцінку батьками значимості рухливих ігор та, в деякій мірі, переоцінку своїх знань.

Аналізуючи результати анкетування, можна зробити висновок, що батьки недостатньо знають джерела, з яких можна отримати інформацію про народні традиції, обряди, виховання. Тільки 10, 7% респондентів назвали окрему літературу з етнопедагогіки та народних традицій. Це, переважно, «Українське народознавство», «Родинно-сімейна енциклопедія».

Загалом, жінки, які довгий час проживали у сільській місцевості, краще обізнані зі звичаями, заборонами та пересторогами й частіше їх дотримуються. Із названих ними заборон, найчастіше зустрічаються психологічні, наприклад, вагітній жінці не можна дивитися в домовину, задивлятися на інвалідів або людей з різними фізичними вадами; при перелякові не можна торкатися руками голови чи обличчя.

Більше знають літературу про виховання дітей раннього віку і використовують її молоді батьки. Обізнані з окремими джерелами народної педагогіки 7 жінок віком до 30 років, 3 – від 30 до 40 років і 4 – старші 40 років; 18 жінок віком до 30 років назвали найбільше літературних джерел. Отже, можна стверджувати, що молоді батьки більше цікавляться проблемами виховання дітей, використовують деякі літературні джерела. Старші матері менше цікавляться спеціальною літературою, спираючись більше на власний досвід, ніж на спеціальну літературу.

Таким чином, можна зробити висновок, що ні вихователі, ні батьки не мають повних уявлень про традиції фізичного виховання малюків, що може позначатися на стані здоров’я дітей та рівні їх рухової активності.

Для вивчення рівня рухової активності дітей на фізкультурних заняттях використовувалися широко відомі й достатньо апробовані в теорії і методиці фізичного виховання тести оцінки рівня рухової активності: знаходження середнього показника частоти серцевих скорочень, за яким судять про величину фізичного навантаження на організм дитини, що і є віддзеркаленням її рухової активності та визначення загальної та моторної щільності занять з фізичної культури.

Знаходження середнього показника частоти серцевих скорочень здійснювалося наступним чином: у однієї середньо підготовленої дитини протягом заняття робили 5 замірів пульсу (після вступної частини, після виконання загальнорозвивальних вправ, після виконання основних рухів, після проведення рухливої гри та після закінчення заняття. Отримані дані обраховувалися за формулою:

ЧСС= ,

де ЧСС – частота серцевих скорочень;

m – показник кожного заміру;

n – кількість замірів.

Контроль частоти серцевих скорочень (ЧСС) під час переглянутих занять дозволив зробити висновок про низьке фізичне навантаження на організм дітей. Так в середньому ЧСС максимально збільшувалася на 15-20% в порівнянні з вихідною, хоча фізіологи й гігієністи вважають нормою збільшення на 30-35% від вихідних показників.

Визначення загальної та моторної щільності занять проводилося за формулами:

Рзагальна= ,

Рмоторна= , де

t – показник часу.

Хронометраж занять з фізичної культури дозволили зробити такі висновки: більш ніж 80% переглянутих занять не задовольняють потребі дітей в рухах, бо їх моторна щільність коливається в межах 30-35%, тоді як в групах 3 року життя вона повинна бути 45-50%.

Аналіз переглянутих занять дозволив виділити характерні методичні помилки в їх проведенні, які є на наш погляд, основною причиною низької моторної щільності, тобто рухової активності дітей. До них можна віднести такі: нераціональність вибору способу організації дітей в основній частині (переважає індивідуальний спосіб); планування рухливих ігор та ігрових вправ середньої та низької рухливості, ігри не мають віршованого супроводу; переважання змішаного типу занять і мала кількість сюжетних та ігрових (в середньому 1-2 за два місяці); незначне використання народних рухливих ігор та фольклорного матеріалу, що знижує е емоційний ефект заняття, інтерес до виконання вправ, а це, в кінцевому результаті, позначається на показниках рухової активності.

Для того, щоби встановити обсяги рухової активності дітей 3 року життя, ми встановлювали співвідношення часу організованої та самостійної рухової активності та вивчали загальний щотижневий обсяг організованої рухової активності дітей 3 р. ж.

Загальновідомо, що програмою виховання в дитячому садку виділено два компоненти рухового режиму: організована та самостійна рухова активність. Організована активність, в свою чергу, поділяється на організовані форми роботи з фізичного виховання та на побутову активність дітей. Для вивчення співвідношення цих компонентів рухового режиму дітей 3 р. ж. (при 9-годинному перебуванню дитини в ДНЗ) протягом тижня ми щоденно фіксували час, затрачений на кожний компонент. Час рухової активності вираховувався за формулою:

tДА= ,

Потім вираховувалися середні показники, які представлено в таблиці 1.

Як бачимо з таблиці, організована діяльність займає лише 9, 2% часу від загального періоду неспання дітей. Рухова