Імуно-біохімічні аспекти ефективного використання ультрафіолету в клінічній практиці (експериментально-клінічне дослідження)

Проте, розвиток імуносупресії, хоч і зв'язаний з цим біохімічним агентом, спряжений також із запуском більш складних ланцюгів цитокінових реакцій (A. Boonstra, H. F. Sevelkoul, 1997), у зв'язку з чим далі була вивчена гуморально-опосередкована супресія КГЧ (n=30) після підшкірної ін'єкції 0, 2мл надосадової рідини (супернатанта) УФ-опромінених аутокератиноцитів. Було виявлено вірогідне зниження КГЧ, аналогічне дії прямого УФО, що свідчить про вагому роль у супресії КГЧ на ДНХБ фотомодифікованих гуморальних факторів.

Глобальний УФ-фотогенний толерогенез може бути зв’язаний із запуском при УФО антигенспецифічних імунних механізмів, сполучених з фотогенними пероксидацією і апоптозом (R. Caricchio et al., 1998). У зв'язку з цим далі була вивчена реакція УГЧ, що розвивається на підшкірне (0, 1мл 10% р-на) введення лабораторним щурам (n=24) чужорідного протеїну (бичачий (БА) і людський альбумін (ЧА)) через добу після УФО (5, 6кДж/м2). Через 3 доби всім тваринам на протилежній стороні тіла на відстані 5 см робили одночасне введення обох типів альбуміну.

У контрольних групах спостерігали яскраву реакцію на протеїн, що вводиться (табл. 5), у дослідних групах реакція УГЧ була подавлена. Досліджуваний параметр вірогідно різний для контролю і досліду як для ЧА, так – і БА, що свідчить про антигенну інваріантність первинної супресії. Після вторинного введення протеїну в інтактній і контрольній групах мала місце яскраво виражена реакція УГЧ. Зміни досліджуваного параметра для двох типів білка в дослідних групах однотипні і вагомо кореляційно взаємозв’язані (r=0, 85 (0, 07). При протіканні первинного контакту тварини з алергеном на тлі попереднього УФО вторинна реакція на нього виявляється різко подавленою. В умовах наших спостережень така антигенна специфічність була рестріктована парентеральним контактом з алергеном після протікання 24 годин з моменту опромінення.

Варто думати, що прямолінійних патогенетичних схем, заснованих на уявленнях про фотогенний апоптоз ІКК, якими цілком можна пояснити супресію при первинному введенні антигену (A. Schwartz et al., 1998), виявляється явно недостатньо, щоб дати трактування специфічності феномена, що спостерігається.

 

Таблиця 5

Імуносупресивні ефекти УФО (електричний імпеданс, Ом)  (n=24) 

Первинна супресорна реакція

Інтактна група Контроль 1

БА Контроль 2

ЧА Дослід 1

УФО+БА Дослід 2

УФО+ЧА

Мm 4, 560, 35 2, 320, 19 2, 180, 18 3, 650, 36 3, 490, 32

Pи Р<0, 05 Р<0, 01 * *

Рко Р<0, 05 Р<0, 05

Ро *

Рк *

Супресивні ефекти після вторинного введення алергена

Белок БА ЧА БА ЧА БА ЧА БА ЧА БА ЧА

 М

m 1, 88

0, 16 1, 84

0, 17 1, 64

0, 15 1, 89

0, 16 1, 74

0, 15 1, 70

0, 18 2, 83

0, 21 1, 92

0, 20 1, 86

0, 16 3, 14

0, 29

Р * * * <0, 05 <0, 05

Примітка: Р – вірогідність розходження в експериментальних групах між типами альбуміну, який удруге вводиться; Ри – показник вірогідності розходження дослідних й контрольних груп від інтактної; Рко – показник вірогідності розходження між контролем і дослідом для одного типу альбумінів, Ро – показник вірогідності розходження між дослідними групами, Рк – показник вірогідності розходження між контрольними групами; * – розходження не вірогідне (<95%).

Подальший розвиток уявлень про механізми імунотропної дії УФР був зв'язаний з рішенням двох груп тісно взаємопов’язаних задач, що дозволило б описати екзогенну апоптогенну активність клітин-ефекторів після УФО, з одного боку, і готовність УФ-опромінених клітин, до реалізації ПКЗ, з іншої. Перша група задач може бути зведена до виявлення закономірностей експресії маркерів ПКЗ, зокрема – Fas-рецептора (CD95) і сполученою динамікою експресії інших маркерів CD, які характеризують потенційний рівень екзогенної індукції апоптозу (активність макрофагів, NK і CD8-опосередкована активність). Друга задача була більш складною і пов’язана з необхідністю створення модельних умов in vitro, що дозволяють вивчити як динаміку готовності клітинних популяцій до ПКЗ, так і властивості клітин-ефекторів адекватно реагувати на описані вище зміни популяціних властивостей. В якості об'єкта, що задовольняє цим умовам, була обрана модель еритроцитарних популяцій, які старіють in vitro у фізіологічних умовах, та далі піддаються контактному впливу аутологічних клітин-ефекторів білої крові.

Для дослідження процесів популяційного розподілу й активації ІКК після УФО нами були обрані ключові кластери, що відповідають як групам клітин (CD4, CD8 та CD16 – Т-хелпери, Т-супресори і NK), так і конкретному функціональному стану кліток – CD25 (активовані моноцити, Т-, В-лімфоцити) і CD95 (рецептора запуску апоптозу).

Нас цікавила також експресія антигенів МНС, що диктувалося важливою кілінг-інгібуючою роллю МНС-І як рецепторів, що перешкоджають ініціації цитотоксичного акту та запуску екзогенного (перфорин-гранзим-індукованого) апоптозу, а також – ключовою роллю МНС-ІІ (у наших спостереженнях – локус HLA-DR) у процесі антигенної презентації.

 

Таблиця 6

Експресія маркерів CD і антигенів HLA після УФО (Mm, %) 

 

 

Показник Групи спостереження (n=14) 

До УФО

(контроль) УФО крові (in vitro), 1, 12кДж/м2 УФО шкіри