Історія і культура рідного краю

Свідчення 9.

Знатність роду Вишневецьких була добре відома. Коли Ярема надумав прокласти найкорот-шу дорогу з Ромен до Росії через ліси, москови-ти спробували йому перешкодити, але були розігнані. Цар поскаржився Владиславу IV і одержав таку образливу відповідь: «Князь Ієремія більше має права на Москву, ніж цар московський на Ромни».

Батько – овруцький староста князь Михайло Михайлович Вишневецький (р. н. невід. -1616). У 1594 р. успадкував від бездітного брата Олександра величезні володіння на Лівобережній Україні. Освоєння задніпровських маєтностей енергійний князь з успіхом суміщав із зовнішньополітичними авантюрами в Молдавії. «Підсадивши» на молдавський трон Ієремію Могилу, князь у 1605 р. одружився з його старшою донькою Раїною Могилянкою. Породичавшись з представниками господарського дому Могил, князь Михайло заявив претензії на

 

Конкретних відомостей про наявність у II пол. XVI -1 пол. XVII ст. на території Полтавщини навчальних закладів немає. Але школи, звичайно, існували. Відповідальними за навчання дітей, очевидно, були місцеві священнослужителі. Тому перші школи, вірогідно, функціонували при церквах. Звичайно, чужинецька адміністрація й іноземні колоністи мали більші можливості для навчання своїх дітей. Можливо, вони наймали для цього приватних учителів. Родова знать могла дозволити собі навчати дітей в престижних західноєвропейських колегіумах і університетах. Діти значних козаків з часом одержали можливість студіювати в Києво-Могилянському колегіумі (засн. 1632 р.). На середину XVII ст. грамотність серед різних верств українського суспільства вже була дуже поширена. Це відзначав, зокрема, відомий мандрівник Павло Алеппський (з м. Алеппо в Сирії), який разом зі своїм батьком, антіохійським патріархом Макарієм III подорожував Україною в 1654 і 1656 рр.

Свідчення 1. Павло Алеппський:

«... По всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що дуже здивувала нас: всі вони, крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи; крім того, священики навчають сиріт і не лишають їх неуками блукати по вулицях... «

Такий значний відсоток грамотності проявився у багатстві усної народної творчості, розвитку науки та мистецтва. Якщо центрами розвитку останніх були великі міста, зокрема Київ, то усна народна творчість процвітала всюди.

Маруся Чурай

Визначним явищем національної культури залишалася народна пісенна творчість. Переважно в козацькому середовищі створювалися історичні думи, пісні та балади. Виконавцями дум та пісень стали кобзарі та лірники, що подавали музичні твори в речитативно-імпровізаційній манері.

До середини XVII ст. відноситься ім'я легендарної народної співачки і поетеси Марії Гордіївни Чурай, або інакше Марусі Чурай. До сьогодні не виявлено автентичних історичних документів, які б підтверджували історичність цієї особи. Текст присуду полтавського полко-

вого суду, яким оперують деякі дослідники, є більш пізньою підробкою і не може вважатися офіційним джерелом.

Чурай Марія Гордіївна

(Маруся Чурай, Чураївна; р. н, і см. невід.) – легендарна народна співачка й поетеса. Портрет роботи Ф. Самусєва.

Марусю традиційно називають «дівчиною з легенди», оскільки реальність її існування документально не підтверджується. Образ «української Сапфо» склався під впливом літературних творів ХІХ-ХХ ст. (балад, поем, драм, повістей, романів українсьїхав козак на війноньку...

Карт. М. Кривенка. 1954.

кою, польською та російською мовами), створених на основі народних оповідань. Якщо узагальнити численні версії, то вийде такий біографічний сюжет.

Жила в Полтаві приблизно в 1625-1650-х рр. Хата батьків стояла на березі Ворскли, неподалік від Хрестоздвиженського монастиря. Батько -Гордій Чурай належав до козацького стану, можливо, був полковим осавулом. Якось, посварившись з одним шляхтичем, запальний козак вихопив шаблю і зарубав кривдника. Після того подався на Січ, взяв участь у козацькій війні проти Польщі під проводом П. Павлюка (Бута), потрапив у полон і був страчений у Варшаві в 1638 р. Маруся жила з матір'ю Горпиною. Дружина й донька народного героя користувалися повагою полтавців. Дівчину шанували не лише через славного батька, а також через особливий дар складати і чудово виконувати пісні. Маруся була наділена неабияким талантом імпровізації – свої думки могла викладати віршами.

Свідчення 2. З біографічного нарису «Маруся Чурай, малоросійська співачка» письменника і журналіста O. A. Шкляревського (1837-1883) :

«Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненька [тобто невелика на зріст, трохи худорлявенька, мініатюрно складена], струнка, як струна, з маленьким,

але рельєфно окресленим під тонкою вишитою сорочкою бюстиком, з маленькими ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглого личка, на якому виступав рум'янець, з карими очима під густими бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками... Але при цьому у Марусі було круте, трохи випукле гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбинкою ніс».

Чарівна зовнішність Марусі, її незвичайна обдарованість притягували до дівчини увагу парубків. У неї був закоханий Іван Іскра – син гетьмана Якова Остряниці, мовчазний, похмурої вдачі, але винятково правдивий і благородний юнак. Але Маруся любила іншого – Григорія Бобренка, сина полкового хорунжого, красивого й