+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
94
Мова:
Українська
було покладено черкаським та канівським старостою, князем Михайлом Олександровичем Вишневецьким. У 1570-х рр. він представив до нагороди за військові подвиги шляхтича Михайла Грибуновича Байбузу, вірогідно, родича князів Глин-ських. Король Стефан Баторій за видатну «дельность в речах рыцарских» надав М. Г. Байбузі «пустыню» по ріках Сулі, Удаю і Солониці, «почавши с конца горою Сулы от Снятина, рубежа Московского, аж вниз до устья Днепра», і крім того, окремий уход «Лужок» з усіма пожитками і доходами. Однак М. Г. Байбузі не довелося скористатися щедрим королівським дарунком. У 1580 р. за клопотанням М. Вишневецького підвладні йому староства були «спущені» його сину Олександру. За наказом молодого державця у 1582 р. підстароста Ілляш Боруховський оружно захопив володіння М. Г. Байбузи – «моцно и ґвалтом» «выслугу из спокойного держания его выбил и на пожиток до Черкасского замка привернул». Після тривалої судової тяганини М. Г. Байбуза в 1589 р. одержав у якості компенсації маєтності по р. Пслу. Утвердившись у Посуллі й закріпивши за собою захоплену територію королівською грамотою 1590 р.,
О. Вишневецький досить активно розпочав колонізацію краю, засновуючи міста та осаджуючи слободи. В 1589 р. він заклав замок біля старого Лубенського городища; в січні 1591 р. одержав від короля Сигізмунда III грамоту на фундацію Лубен, а рік потому – Пирятина. Обом містам князь надав маґдебурзьке право. При цьому Лубни назвав на свою честь Олександровим, а Пирятин у пам'ять про батька Михайловим.
Після смерті бездітного ОлександраВишневецького в 1594 р. його володіння перейшли до брата Михайла, старости овруцького, котрий енергійно продовжив колонізаційні зусилля попередника. На поч. XVII ст. стався конфлікт між власниками двох найбільших в Україні латифундій – князями Острозькими та Вишневецькими. Одержавши привілей на «пустелю» між Пслом і Ворсклою, князь М. Вишневецький необережно прихопив і ті території, які раніше були пожалувані на Черкаський замок. Відбиваючи свої уходи, тодішній черкаський і канівський староста князь Януш Острозький у 1609 р. послав на Полтавщину 3-тисячний загін, який спустошив володіння М. Вишневецького і захопив велику здобич. У відповідь М. Вишневецький у 1611 р., «ґвалтом окупуючи всю Сулу», приєднав «пустиню Горошин і Сліпород». Потім, скориставшись «зачіпкою» між Польщею і Москвою, в 1614 р. «своими собственными силами и оружием» завоював Путивль з усією областю. Путивльський замок, щоправда, довелося повернути московитам, але Сенча і Лохвиця залишилися під присудом князя.
Після смерті Михайла Вишневенького у 1616 р. його сім'я була засуджена на баніцію. Лівобережні володіння князя захопив його рідний брат Юрій Виш-невецький. Вдова розпочала судовий процес, але у 1618 р. Ю. Вишневецький помер і маєтності були передані княгині Раїні Вишневецькій та її дітям – Ієремії та Ганні. При оголошенні постанови Люблінського трибуналу про передачу володінь Раїні Могилянці лубенці скаржилися урядовим комісарам на кривди, які заподіяв їм князь Ю. Вишневецький, «вибираючи нечувані податки». Княгиня Раїна померла вже наступного року. Опікуном над малолітнім Ієремією став троюрідний дядько – князь Костянтин Вишневецький. Серед нових здобутків родини Вишневецьких стали захоплені у Б. Обалковського Яблунів та Миргород з околицями, а також селітряні промисли на річках Хорол, Псел, Грунь, біля Більського городища, на річках Ворсклі, Орелі, Мерчику, Орчи-ку, Говтві та Сулі. В 1624 р. К. Вишневецький захопив урочище Климятичі на місці давньоруського міста Желді, де заснував нове містечко – Жовнин.
Колонізаторські зусилля усіх своїх іменитих предків перевершив п'ятий і останній з роду князів Вишеневецьких на Полтавській території – Ієремія Михайлович Вишневецький. Саме з його ім'ям і пов'язуються ті величезні володіння на Лівобережній Україні, які увійшли в історію під назвою Вишневеччи-ни. Повернувшись у 1632 р. на Україну з-за кордону, де він закінчував свою освіту, 20-річний князь вступив у володіння батьківськими маєтностями. У1632-1634 рр. він брав участь у війні з Мос-ковією, зарекомендувавши себе талановитим полководцем. З 1635 р. князь займався округленням Вишневеччини, здійснюючи одне за одним захоплення
суміжних земель. Водночас І. Вишневецький боровся з козацькими повстаннями на Лівобережній Україні.
У вересні 1635 р., озброївши тисячу головорізів, І. Вишневецький послав їх на «добра и державы» стражника коронного, овруцького і канівського старости Самійла Лаща. Цікаво, що предводительшею загону поряд чоловіками була княгиня Полонт Домонтова, вдова князя Грегора Домонтова. «С знаками военными, с ротмистрами над хоругвями, с стрельбою огнистою» шляхетні вояки «ґвалтовне наехали» на містечка Домон-тів, Піщане та Золотоношу і «опановали» їх «с ужасами непередаваемыми». В 1640р. була відібрана Хоролыцина, яка належала С. Жулкевському. В 1643 р. I. Вишневецький захопив у городельського старости городище Грайворон із слободами Дмитровим, Липовим та Почепковим. У 1644 р. князь відібрав роменські маєтності приятеля короля, надвірного мар-шалка Адама Казановського, а в 1645-1646 рр. – володіння чернігівської каштелянки Софії Козаковської за Удаєм. Великі загарбання здійснено у 1646 р. у старости переяславського і коронного хорунжого О. Конєцпольського. На чолі 7-тисячного війська «с арматами и всеми аппаратами воеными» I. Вишневецький захопив міста і містечка: Гадяч, Полтаву, Зигмунтів (нині с. Устивиця на Миргородщині), Соколину Гору (с. Со-кілка на Кобеляччині), Кременчук, Подо л ки (Гадяччина), Добрик, Краснопіль (с. Великі Сорочинці на Миргородщині), Крукполе, Лукашівське, Бірки (на Га-дяччині чи Зіньківщині), Опочинське (Опішня), Глинськ, Лютеньку, Зіньків, Олеснів, Охтирку, Рухавку та інші населені пункти. Збитки