Історія і культура рідного краю

Маруся тяжко переживала зраду коханого, викладаючи свої страждання в рядках пісень. Коли ж Гриць одружився з Галею, тяжко захворіла. Попри сильний, вольовий характер, пробувала накласти на себе руки: кинулася з греблі у Ворсклу, але була врятована І. Іскрою. Невдовзі Маруся зустрілася з Грицем та його молодою дружиною на вечорницях, влаштованих Марусиною приятелькою Меланею Барабаши-хою. Ця зустріч сколихнула палку натуру дівчини. Нещасливе кохання, ревнощі, ображене самолюбство зародили в Марусиній душі план помсти. Знову полонивши Гриця своєю чарівністю, вона заманила його до себе і отруїла власноруч приготовленим зіллям із кореня цикути.

За скоєний злочин Марусю ув'язнили в острозі. Влітку 1652 р. суд визнав її винною і віддав катам для відсічення голови. Вирок смерті скасувала грамота Б. Хмельницького про помилування, яку за якусь мить до страти (закуту в кайдани, ледь живу дівчину вже втягли на поміст) встиг доставити в Полтаву Іван Іскра.

Подальша доля піснярки тлумачиться по-різному. За однією версією, після помилування Маруся сильно страджала, ходила на прощу до Києва, а повернувшись додому, рано померла від надмірних переживань і сухот. За іншою вер-

Роміл VI. ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ Друга половина XVI – перша половина XVII століттяРелігійна ситуація

З моменту запрошення єзуїтів у Речі Посполитій був порушений принцип свободи віросповідання, який мав особливе значення для країни, населеної вірними різних конфесій. Єзуїти спрямували свої зусилля на боротьбу одночасно з протестантами і православними. Успіху католицької пропаганди сприяло безладдя, яке панувало в житті тогочасної православної церкви. Суспільний розкол поглибила Берестейська церковна унія 1596 р. Після укладення унії офіційні кола Речі Посполитої фактично відмовили православній церкві у праві на існування. Переслідування й нестатки змушували окремих церковних ієрархів звертатися по допомогу («милостиню») до московського царя. Наголошуючи на спільності віри, деякі представники вищого духовенства були не проти зовсім перейти «под государе-ву руку». В той же час на захист православ'я вис-

тупили козаки. Заходами гетьмана П. Сагайдачного у 1620 р. було відновлено вищу церковну ієрархію. Релігійне питання втратило свою гостроту в 1630-х рр. Польський сейм у 1633 р. затвердив «Статті для заспокоєння руського народу», які легалізували існування православної церкви. Митрополитом на сеймі був обраний визначний церковно-культурний діяч Петро Могила. Після цього контакти з царським урядом перервалися, а політичний альянс православної ієрархії та козацтва розпався.

На Полтавщині у II пол. XVI – І пол. XVII ст. основну масу віруючих становили православні. У II чв. XVII ст. в зв'язку з колонізаційною політикою польського уряду в краї з'явилися групи католиків та юдеїв. Для задоволення релігійних потреб населення будувалися православні й католицькі храми та синагоги.

Монастир XVII ст.

27. 3. 2. Православні монастирі

Красногірський Гадяцький Миколаївський монастир. Вважається найстарішим монастирем на полтавських землях. Його початки губляться в XV ст. (найдавніші відомості датуються 1442 р.). Виник він на горі Красній як скит, у якому знайшли притулок два монахи, що відмовилися прийняти постанови Флорентійського собору. В 1482 р. на території скиту споруджено першу церкву. Володіння монастиря підтверджували гетьмани Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Останній віддав монастиреві село Будища, яке з цього часу стало називатися Монастирські Будища. У XVIII ст. монастир мав три дерев'яні церкви: Миколаївську (1556 р.), Благовіщенську (трапезну), Різдва Богородиці (надбрамну). В 1786 р. закритий. На сьогодні не існує. Пивогірський (Пивгородський) Миколаївський монастир (Пивогородиський Пустинно-Ми-колаївський Пивський). Розташований за версту від Городища (тепер Градизька) на схилі гори Пи-виха на лівому березі Дніпра. Виникнення монастиря пов'язується із записом 28 березня 1515 р. пана Дмитра Вашенцова «на людей своїх, на мак-симівців», яких він подарував Київському Пус-тинно-Миколаївському монастиреві. Для нагляду за угіддями київські ченці заснували на горі скит. У середині XVI ст. священиком Устимовичем було збудовано дерев'яний храм в ім'я Св. Миколая. В XVII ст. монастир став значним релігійно-політичним осередком на Полтавських землях. Історія монастиря пов'язана з рядом значних подій в житті краю. Монастирські села Пива, Во-ронівка та Бужин брали участь у козацькій війні І. Сулими 1635 р. Сам монастир було пограбовано польськими військами, які придушували повстання. Під час війни П. Павлюка 1637 р. ченці переховували повстанців, рятуючи їх від карателів. Монастиря торкнулися події війни Я. Ост-рянина й Д. Гуні 1637-1638 рр. Із початком Хмельниччини переправи через Дніпро в монастирських землях неодноразово слугували козацьким військам. Монастир виступав посередником у переговорах П. Дорошенка з І. Брюховецьким. У середині XVIII ст. монастир був важливим збірним пунктом гайдамаків. У 1768 р. тут стояв табором гайдамацький ватажок С. Неживий. У монастирських володіннях формувалися і переховувалися гайдамацькі загони. В 1772 р. збудовано муровані Антоніївську та Аннозачатіївську церкви. Пожежа 1774 р. знищила майже всі будівлі. Але вже в 1775-1777 рр. було зведено новий мурований Миколаївський собор та надбрамну дзвіницю біля в'їзду до монастиря. В 1786 р. монастир було закрито, а його маєтності секуляризовано. Собор перетворено у парафіяльну церкву.

Густинський Троїцький Прилуцький монастир. Заснований у 1600 р. за дозволом князя Михайла Вишневецького у його володіннях: на «острову в низком