Історія і культура рідного краю

Над р. Альтою, на місці, де був забитий князь Борис, була поставлена невеличка церква з монастирем. Потім Володимир Неспокійні обставини життя на степовому пограниччі сприяли розвою дружинності, войовничості, лицарства. На Сіверщині цей розвій супроводжувався розквітом дружинної лицарської поезії. Невмируща пам'ятка літератури того часу – «Слово про Ігорів похід» з особливим замилуванням спиняється на чеснотах сіверянської дружини: «... куряни славні вояки: під трубами повивані, під шоломами випещені, з кінця списа вигодовані; дороги їм відомі, яруги знайомі, в них луки кожної хвилі натягнені, сагайдаки вітворені, шаблі вигострені; вони скачуть як сірі вовки в полі, шукаючи собі честі, а князю слави. <... > Дрімає в полі Ольгове хоробре гніздо, далеко залетіло! Не на те родилося воно, аби обижав його сокіл, кречет, ані ти, чорний круче, поганий половчанине! <... > Вони [бояри] без щитів, з самими ножами, одним покриком своїм побіждають ворогів».

Лицарський епос того часу зберігся в пізніших переказах книжників. Таким дружинним епосом могла бути згадувана вже легенда про заснування Переяслава: руський богатир побиває печеніга й тим рятує край від ворожого спустошення. Інший останок колись багатого переяславського дружинного епосу зберігся в літописному оповіданні про богатиря Дем'яна Куденовича.

Давніші події в літописній версії приладжені до середини XII ст., коли переяславський князь Мстислав Ізяславич воювався з Глібом Юрійовичем. Дем'ян виступає на боці Мстислава й двічі побиває військо Гліба. Князь Мстислав обіцяє герою винагороду, але вмираючий від ран Дем'ян заявляє: «Марність людська! Хто вже мертвий, тому не треба ані дарунків, ані урядів тлінних».

Героїчний епос складають також билини-»старини» й пісні-»слави». До києво-чернігівського циклу належать билини про богатирів Іллю Муромця, Добриню Никитича і Альошу Поповича. їхні билинні подвиги відображені в українських народних казках. Батьківщиною Альоші Поповича була Пи-рятинщина.

Відгомоном пісні-слави може бути оповідь про Мстислава Тмутараканського, який зарізав Редедю перед касозькими полками. З піснями-славами традиційно пов'язані пізніші українські думи.

Будівництво «змійових валів» відбилося у легенді про Кузьму і Дем'яна. Два ковалі запрягли Змія, що поїдав місцевих жителів, у величезний плуг і змусили проорати межу, за яку чудовисько не сміло переступати. Змій, дотягнувши плуга до води, обпився і випустив дух.

В духовній спадщині давньої Русі з Переяславщиною пов'язані також літературні твори: лист до Олега та «Поучення... «, написані Володимиром Мономахом; анонімне житіє Бориса і Гліба, (приписується ченцю Альтського монастиря Якову) ; житіє й дива св. Миколая (гіпотетичний автор – митрополит Єфрем).

 

Русь і Золота Орда

Переяславщина під ординською владою.

В літературі існують суперечливі погляди щодо масштабів монгольського спустошення Переяславщини. Одні вважають, що Переяславська земля дуже постраждала від монголів, інші це заперечують.

Свідчення. Із «Житія Михайла Чернігівського» (XIII ст.) :

«... многії гради полонені були, так що й донині місця їх стоять пусті, і численні монастирі, церкви і села від того нечестивого Батиєвого полону запустіли й нині лісом поросли»;

Свідчення. З «Історії України-Руси» М. Грушевського:

«Очевидно, в звістках джерел про спустошення мусимо числитися з звичайним у подібних описах гіперболізмом. <... > Видко, що татари в сім своїм поході дійсно не жалували краю: які міста брали, то нищили сильно, й народу при тім загинуло багато... Але було б помилкою думати, що взяті й погромлені татарами городи по тім запустіли. <... > Не треба забувати, що людність полудневої України, середнього Подніпров'я <... > цілими віками жила «в грозі», була до подібних пополохів призвичаєна... Се були люде,... котрим і татарський погром по давнійших прецедентах не здавався мабуть таким трагічним. Щонайбільше відступали вони в ліси й задержувалися там довше, поки мине пополох».

За найновішими даними, кількість населених пунктів на території Посулля, Поворскля, Попсілля й Посейм'я скоротилася у 5 разів. До монгольської навали у середніх течіях цих

лише на кількох десятках з них, і то – переважно сі

Безсумнівно, у монгольських нападників не було ніякого інтересу перетворювати завойовані території у пустелю. Пізніше бачимо, що монголи, намагаючись і сили князів, підтримували громадське життя на п територіях і навіть опікувалися залежною від себе. Відомо, що ординці не розміщували свої гарнізон руських землях. Кочівники в принципі не були зацікавлені в окупації осілих утворень, вважаючи зберігати там слабких володарів, яких можна було зискувати й контролювати (погрозами і набігами), розташувавшись у кипчацьких степах, створила (наглядовий) корпус, що пильнував залежності земель Східної Європи. Бату з головними силами бував на Волзі. Українськими степами кочували правителі окремих улусів. Політичний нагляд за підкореною територією й збирання податків здійснювали – баскаки. Прикметне, що ординські баскаки часто мали