Історія і культура рідного краю

З некрополя походить знахідка уламка срібної пайцзи з отвором та слідами напису арабською мовою. Подібні «посвідчення особи» післямон-гольської доби знайдено також на схилі Іванової горі в Полтаві та ур. Вал у Лубнах.

Особливе значення має ординський некрополь, відкритий поблизу с. Шушвалівка Глобинського району (сьогодні вже знаходиться під водами Кременчуцького водосховища). Досліджене в 1984 р. поховання рядового кочівника з цього некрополя дає уявлення про зовнішній вигляд, склад озброєння та поховального інвентарю ординських завойовників кін. XIII – поч. XIV ст.

Поховання знаходилося у прямокутній ямі, шириною 1, 1 і довжиною бл. 2, 0 м. Небіжчик, чоловік віком 55-60 років, лежав у випростаному положенні на спині, головою на північ, з укладеними вздовж тулуба руками. Поховання супроводжувалося намистиною-амулетом, залізним вістрям списа, залишками сагайдака з п'ятьма наконечниками стріл, кочедиком, двома ножами, кресалом і кременем, деталями поясного набору, кільцями від кінського упряжу, металевою чашечкою. Небіжчик належав до числа місцевих кочівників, що воювали у складі допоміжних загонів монгольських військ. Зовнішній вигляд цієї людини, відтворений за кістками черепа кочівника відомим полтавським антропологом С. О. Горбенком, засвідчує поєднання європеоїдних та монголоїдних рис.

Ґрунтовий некрополь ординського часу виявлено в 1995 р. в с. Старі Санжари (Решетники) Новосанжарського району.

На Лівобережжі Дніпра археологом Ю. О. Шиловим у 1993 р. виявлено ординське поховання в насипу кургану «Кормилиця» неподалік с. Єристівка Кременчуцького району.

Поховання кургану «Кормилиця» впущене у неглибоку яму, долівка якої була вкрита очеретом. Похований, чоловік зрілого віку (30-40 років), лежав випростано на спині, головою на захід. Зліва від небіжчика знаходилися рештки коня. Речовий комплекс складали: берестяний сагайдак з чотирма залізними наконечниками стріл, фрагменти ножа, уламки кресала із кременем, розвал наконечника дротика. У щелепі коня трапився уламок вудил, а поряд із копитами – стремена.

6. Литовське панування

Після відомої перемоги великого князя литовського Ольгерда над ординцями на Синіх Водах, у 1363 р. територія Поворскля, разом із Київщиною, остаточно перейшла під юрисдикцію Великого князівства Литовського як Київське князівство-намісництво. У родовідних книгах князів Глинських є згадка про те, що 1380 р. Полтава належала їм. Проте, ряд дослідників ставили під сумнів цю згадку. Зокрема, О. М. Лазаревський вважав цю частину родовідної Глинських пізнішою вставкою, аргументуючи це тим, що в спорі кінця XV ст. за «Путивльський рубіж» Полтаву не згадано серед володінь Глинських. На противагу цьому, В. О. Барвінський наполягав на існуванні міста ще за часів правління Вітовта (1392-1430). Своєю чергою, на думку Л. В. Падалки, хоча поселення існувало, але його життєздатність була нестійкою – населення з'являлося в мирний час і зникало при загрозі татарського нападу. Вірогідно, на розвиток полтавського поселення негативний вплив справила битва на Ворсклі 1399 р. між литовськими та золотоординськими військами (Вітовта і Темір-Кутлука) та погром, який вчинили татари-переможці в Поворсклі.

 

У цілому можна стверджувати, що окраїнний характер Переяславського князівства, зокрема розмитість юрисдикційної приналежності порубіжних територій, у тому числі Поворскля, а також відсутність помітних військових зіткнень на цих теренах послужили причиною «мовчанки джерел» про них, хоча саму життєдіяльність мікрорегіону припинено не було. Зважаючи на брак археологічних свідчень та аргументацію О. М. Лазаревського, ми вважаємо існування міста у середині XІV – на початку XV ст. сумнівним, натомість існування тут незначного за розмірами поселення не виключене.

Станом на 1430 р. Полтава вже надійно фіксується як володіння князя Олександра Глинського, підтверджене на отчинному правівеликим князем литовським Вітовтом. Врешті, після повстання Михайла Глинського 1508 р. Поворскля разом з Полтавою зосереджується в руках гілки Домонтів Глинських, яка не підтримала повстання, розпорошуючись поміж «княжнами Глинськими», представницями роду Домонтів, а відтак переходячи до їхніх спадкоємців – київських зем'ян. Зокрема, за дружиною Яцька Єльця Марією Юріївною Глинською частина володінь перейшла до її дочки Аграфени Єльцівни, а ще за однією з «княжон Глинських» – до її чоловіка Михайла Грибуновича Байбузи. Наприкінці XVI ст. частину Поворскля вже бачимо у руках Проскур Сущанських: саме їх, разом із Федором Пашкевичем та Іваном Луцевичем, називає тариф подимного Київського воєводства 1631 р.. Полтави у переліку згаданих тут населених пунктів немає, оскільки вона з кінця XV ст. адміністративно входила до Черкаського староства Київського воєводства.

 

 

(4 години)

1. Перехід під корону Речі Посполитої. Колонізація краю.
2. Полтавщина, як арена козацько-селянських повстань.
3. У роки козацької революції.
4. Культурний розвиток

 

Перехід під корону Речі Посполитої. Колонізація краю.

Вишневеччина

Земельні загарбання князів Вишневецьких на Полтавщині

Наприкінці XVI – на поч. XVII ст. на території нинішньої Полтавщини сформувалася одна з найбільших латифундій Речі Посполитої – так звана Вишневеччина (за йменням княжого роду Вишневецьких).

Початок цьому володінню