Історія і культура рідного краю

Підвладна монголам Переяславська земля стал ною зоною осілого землеробського руського та кочового ординського населення. Передстепові й степові краї включені в територіально-адміністративну структуру Орди. Тут засновувалися невеликі поселення які мали стати опорними центрами монгольського і у північному прикордонні. Населення цих міст було із переважанням слов'янського елементу. В степах численні кочівники, серед яких були й колишні Русі – торки, а також недобитки половців. Вони асимілювалися монголами. Місцеві кочівники опору перших адміністративних монгольських А пізніше степове населення разом із землеробами взяло участь у формуванні українського народу.

У перші роки після монгольського завоювання Переяславщина входила до улусу Mayці (Могучія), що охоплював всю територію Лівобережної України. У серед. XIII ст. правителями Лівобережжя були монгольські улусбеки Куремса, Бурундай, Ногай.

У І пол. XIV ст. степові простори Середнього Ш закріпилися за Західним улусом Золотої Орди. Правителі здійснювали контроль за Переволочинською, Кременчуцькою, Градизькою та іншими дніпровськими пепеправами ми. За беклярибека Мамая (1380) адміністративний центр західних ординських володінь був перенесений в район сучасного Запоріжжя, до міста Шехр ал-Джедіда на Вели Кучугурах у Дніпровському Великому Лузі. Найпівнічнішим у Лівобережжі володінням ординських ханів став улус Бек-Ярика у передстепових районах історичної Полтавщини.

Після перепису мешканців Лівобережжя, здійсненого монголами у 1257-1259 рр., на місцеве населення була накладена данина, в т. ч. рабами. Збереглися відомості про непомірні знущання на цій території загонів збирача данини -баскака Ахмата.

Від 1239 р. Переяславщина перестала бути осібним князівством. Давня проблема відсутності власної княжої династії ускладнилася монгольським погромом. Останні князі розбіглися ще перед походом Батия, а після його закінчення обставини життя на ординському пограниччі не приваблювали сюди княжу верству. З 1245 р. Переяславщина входила до Курського князівства. І лише в 1285 р. Переяславське князівство було відновлене заходами ординського хана Тохти, який надав Переяслав князю Івану Дмитровичу. Після його смерті (1300 р.) переяславський стіл перейшов до Олега Дмитровича. В1320 р. Переяславське князівство було ліквідоване, а Переяславська земля увійшла до складу Київського князівства.

Старожитності післямонгольської доби на Полтавщині. Давньоруські пам'ятки.

Брак історичних відомостей про життя місцевої краю в післямонгольську добу частково компенсується свідченнями, здобутими археологами. Ці свідчення доказують існування життя у лісостеповому м Орелі й Сули протягом II пол. ХІП-ХІУ ст. та наявність помітних контингентів руського населення.

Рештки валу і рову городища XIII ст. до (Ю. Ю. Моргу новим на горі Пріся в с. Олександрівка кого району. Поряд, на обох берегах Сніпороду ро О. Б. Супруненка відкрито сліди трьох селищ ХШ-Х! лишки ще одного поселення виявлено наприкінці В. Г. Ляскоронським у заплаві Сули, поблизу сучасно зівок Лубенського району. Життя посульського даь

кого центру – Многи продовжувалося на високому укріпленому мисі над заплавою річок Удай і Многа в с. Городище Чор-нухинського району. Кружальна кераміка ХІП-ХІУ ст. виявлена при обстеженнях і розкопках посульських городищ, зокрема, в окрузі Воїня, Великої Бурімки, на хут. Кизивер, у Та-расівці (літописному Горошині), Сніпороді (ур. Каблучка), Лубнах, Снітині, Сенчі, Повстині.

Кераміка післямонгольської доби зібрана й на місцях поселень по Пслу, зокрема, в околицях городища в Омельнику, на майданчиках укріплень у Говтві й Манжелії, а також поблизу сс. Дмитрівка та Остап'є. Чимало керамічних та інших матеріалів знайдено на лівобережних подніпровських селищах: у Комсомольську (ур. Барбара), околицях Григоро-Брига-дирівки, Павлівки, у Світлогірському, Орлику і Радянському.

Полтавськими дослідниками археологічно вивчалися об'єкти II пол. ХІП-ХІУ ст. у с. Глинському Зіньківського району та м. Полтаві. На посаді літописної Лтави досліджено кілька господарських ям та господарське приміщення з рештками гончарного горна, виявлено чимало уламків кераміки. На Інститутській горі розкопано житло, яке водночас могло бути й кузнею. В заповненні котловану знайдені зубило, пробоєць, залишки термічної обробки заліза.

Про наявність населення у степових районах свідчить знахідка на березі Орелі, в околицях Царичанки (колишня Полтавська губ.) човна-довбанки довжиною 3, 83 м. З даними радіовуглецевого аналізу він датований 1217-1297 рр.

Остаточну на давньоруській історії Полтавщини поставила битва на Ворсклі 1399 р., наслідком якої стало тотатальне спустошення краю ординцями. Золотординські пам'ятки

Осібну групу пам'яток післямонгольської доби у передстепових районах Полтавщини складають власне ординські старожитності, датовані кінцем XIII – початком XV ст. Вони представлені рештками поселень міського типу, поховальними комплексами та окремими знахідками речей.

У межах Орільсько-Сульського межиріччя існувало кілька ординських поселень. Одне з них знаходилося у гирлі Ворскли, І на території колишнього с. Правобережна Кишенька Кобеляцького району, затопленого водами Дніпродзержинського водосховища. Під водою знаходиться також поселення, виявлене поблизу затопленої на сьогодні частини села Келеберда Кременчуцького району. Є відомості про існування поселення на лівому березі Дніпра біля с. Максимівка Кременчуцького району. Ординські селища знаходилися також в долині р. Берестова, неподалік від сучасного Краснограда Харківської обл. На Полтавщині відкрито територіально найпівнічніші на Лівобережжі золотоординські некрополі й поховання. Найвідоміший некрополь належить Кишеньківському поселенню. Він знаходився на Мечетській горі.

Мечетський некрополь досліджувався I. A. Зарецьким та В. М. Щербаківським у 1912 р. і обстежувався О. Б. Супруненком у 1983 р. 7, 4x7, 4 та 9, 5x9, 5 м, а також ями кількох