Історія і культура рідного краю

Після невеликої перерви війна відновилася на початку 1187 р. Почувши, що половці наблизилися до руських границь, Святослав із Рюриком швидко зібралися в похід. Володимир приєднався до них, і цього разу випросившись в авангард війська. Половці не прийняли бою і втекли за Дніпро. Під час цього походу Володимир Глібович захворів і помер (згадка про Україну). Узимку 1187-1188 р. князі знову вибралися на половців, але похід довелося перервати, оскільки Ярослав чернігівський вернувся з дороги. Руське військо дійшло до Поорілля, за 15 км від Голубого лісу, де жили половці, але через князівські чвари до бою не дійшло.

В 1190-1194 рр. воєнні дії велися головним чином на правому березі Дніпра. Що діялося на лівому – достеменно невідомо. В літопису під 1191 р. згадуються два походи Ольговичів в в степ, боротьба звелася до пасивної оборони кордонів. Руські князі з дружинами цілими місяцями «стерегли руську землю», лише в поодиноких випадках нападаючи на половецькі кочовища. В свою чергу, половці не наважувалися вступати в бій з об'єднаними силами руських князів і жодного разу не змогли перемогти навіть авангардні сили княжої молоді.

Як і в Посуллі, колонізаційні процеси в Поворсклі й Попсіллі йшли у тісному взаємозв'язку із оборонними заходами. У XII – І пол. XIII ст. на Пслі та Ворсклі виникає низка городищ і поселень. Найімовірніше, з середини XII ст. тут розпочався процес становлення нового кордону і формування системи ешелонованої оборони, подібної до створеної на Сулі.

Уздовж правого високого берега Псла і його притоки Хоролу давньоруські поселення вишикувалися своєрідним розрідженим ланцюжком, розташовуючись одне від одного на відстані візуального контролю і доступності вогняної чи димової сигналізації (12-25 км). Укріплені городища контролювали броди вздовж торованих шляхів та ймовірні переправи і виконували функцію авангардного рубежу оборони за 1-3 кінних переходи від Посульського кордону.

У XII – серед. XIII ст. давньоруським населенням був опанований лівий берег Ворскли; тут виник ряд невеликих селищ. Переміщення масованих нападів кочівників на середню і верхню течії Сули стимулювало освоєння руським населенням нижніх течій Псла, Ворскли.

Прикладом невеликого поселення на південно-східній окраїні давньоруських земель є рештки городища у нижній течії Ворскли – в ур. Маджари в Нових Санжарах. Свого часу укріплення займало мис правого корінного берега, що здіймався над заплавою ріки на 60 м. Загальна площа залишків пам'ятки 0, 2 га. Мис на протязі 1, 5 км має ескарповані схили, по краю яких збереглися рештки невеликого валу. В центрі укріплення виявлено ділянку валу висотою 1, 0-1, 5 м при ширині в основі 2, 5-3, 5 м, що збереглася упродовж |10 м, а також ледь помітні сліди рову шириною 4-6 м. Розкопками О. В. Серова (1992 р.) досліджено залишки садиби з кількома господарськими ямами; В. О. Мокляком у південній частині пам'ятки виявлене дитячі поховання, що знаходилося у ямі-зерносховищі. Серед горщиків, денце одного з яких прикрашене тавром гончаря, залізний цвях, вироби з кістки, сережка, уламок скляного крученого браслету, фрагменти кружального посуду кінця XI, поч. ХП-ХШ ст.

Культура краю часів Київської Русі.

Християнство було утверджене в ролі державної релігії Київської Русі рішучими заходами князя Володимира 988 р. Літописна повість про хрещення Русі стверджує, що руський князь «вибирав віру»: до Києва послідовно приходили місіонери (мусульмани, юдеї, латиняни), але тільки грек-візантієць, що прийшов останнім, вразив уяву князя. Після цього Володимир послав десять бояр в різні країни з наказом «випробувати віри». Результати цього випробування продемонстрували вищість візантійського варіанту християнства над усіма іншими релігіями. Володимир не міг не піддатися такій пропаганді й погодився хреститися. За однією версією, він зробив це у Києві, за іншою -у Корсуні (Херсонесі). Ця літописна повість оцінювалася в літературі по-різному: від беззастережного визнання істинності розповідей про вибір віри Володимиром до повного заперечення і оголошення їх вигадкою і нісенітницею. Важливе інше: вибір відбувся і був зроблений на користь християнства.

Абсолютна більшість дослідників переконана, що прийняття нової релігії мало велике позитивне значення. Існують, проте, й інші оцінки, за якими цей акт означав акультуризацію (копіювання чужої культури і занедбання рідної) і призвів до занепаду Русі.

На Полтавщині християнство стало поширюватися в кін. Х-ХІ ст., спочатку у середовищі дружинників та переселенців з півночі і центральних районів Русі, пізніше – серед населення великих селищ і городищ у Посуллі. Достеменно відомо про існування у Воїні надбрамної церкви на дитинці. Напевне, дерев'яна церква розміщувалася й на майданчику укріплення літописного Сніпороду. Знахідка на посаді Глинського городища на Ворсклі гачка для підвішування панікадила може посередньо вказувати на існування у цьому давньоруському центрі дерев'яного храму.

Столичний Переяслав належав до найважливіших церковних центрів руської держави. В ньому, як і в Києві, була митрополича кафедра. Останнім переяславським митрополитом у літописах називається Єфрем, який «прикрасив город будовами церковними та іншими». Серед останніх виділялася громадська