Історія іграшок-мотанок у житті українського народу та їх роль на уроках трудового навчання

У науковій праці українського етнографа, громадського діяча, священика, педагога М. Грушевського (1865-1938 рр.) «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу» подано і проілюстровано дослідження про дитячі іграшки, забави. За визначенням І. Франка, ця етнографічна розвідка є «пребагатою збіркою матеріалів про дітей в українському селі». М. Грушевський пише: «У ляльок граються тільки дівчатка. Часом від них не відірвеш і великої дівки, заміж йде і в скрині ляльки везе – так любить це добро своє! Такі речі не схвалюються людьми, хоча з усмішкою пробачаються. Хлопці часто ворожо на ці дівчачі забавки дивляться, нищать їх, глумляться, як знайдуть, тому дівчата ховають свої ляльки від них. Втім, хлопці й самі часом побавляться ляльками, а потім чогось лукавий таки підкусить їх, і вони поглумляться над тим скарбом чи переховають так, щоб дівчатка попошукали. У хаті не раз і скарги за ляльок – батьки та матері гримають за це на хлопців.

Скарб свій дівчатка тримають у коробці якійсь, у решеті невеликому, у циділкові покинутому чи в старому очіпкові. Ляльок – хлопчиків не роблять, а все дівчат та молодиць – зрідка бабу і дитинку у сповитку. Клаптики матерії для того, щоб робити ці вузлові ляльки, звуться крам, крамнинки, крамки, прибір, приборники. До них ще й прядиво держать.

Буває так, що ляльок і двадцять носить дівчинка за собою у скриньці або у платочку якому і всіх по імені зве. Де хатки роблять або пічки копають – там і ляльки розсаджені на видних місцях. Старші люди дивуються: «Чом хлопці байдужі такі?! Їм сокирка, ножик, батіг потрібні, з палички ножика зробить і буде носити. Своє і дівчинка віщує, і як ляльки немає, оцваночок буде в заполі носити. Кожне до свого тягнеться, чия кому стать».

Народна пам’ять пронесла традиційні образи іграшки та ляльки – мотанки через віки та покоління. Діти завжди любили грати з такими іграшками чи ляльками, а дорослі вірили, що ляльки охороняють малечий сон й оберігають дитину.

З давніх часів у сім’ях діти гралися іграшками та ляльками, котрі виготовляли зі шматка тканини, хустки. Ляльку наряджали, але обличчя не малювали. За народним повір’ям, лялька з обличчям набувала душу і могла нашкодити дитині. Безлика лялька для дитини була партнером у грі, змушувала розуміти внутрішній світ людини й слугувала оберегом від лихоманки.

У роки існування радянської влади оберегові ляльки поступово забували, і в середині XX століття вони майже зникли. Уже в 90-х роках про ляльку – мотанку було мало що відомо. На перші роки незалежності української держави припадає сплеск зацікавлення традиційною народною лялькою, іграшкою – мотанкою, як кращим зразком самобутньої творчості.

Останнім часом зростає кількість прихильників цього виду народного мистецтва. Важливою передумовою відродження іграшкарства став інтенсивний процес усвідомлення своєї належності до давньої української ідентичної культури. З огляду на це, значення декоративно-ужиткового мистецтва, заснованого на традиційних зразках, значно зростає.

Сьогодні твори майстрів експонують на різноманітних виставках народного мистецтва. Усе більше стають популярними фольклорні іграшки та ляльки – мотанки в художньому житті українського суспільства та духовному зростанні підростаючого покоління.

Народна лялька є благодатним матеріалом для вивчення етнографії, художньої культури, оскільки вона увібрала в себе численні види народної творчості: рукоділля – виготовлення костюма, ткацтво, вишивка, шитво; пласт культури, котрий закладено в ляльці, – міфологію і фольклор, тобто свята, обряди, традиції, вірування.

Народна іграшка -мотанка – це складова культурної спадщини в історії Батьківщини. Як засіб етнопедагогіки, вона сприяє гармонізації міжнаціональних відносин і збагаченню культурного генофонду держави, культури свого народу.

Вивчення традицій українського іграшкарства, доробку майстрів іграшок, ляльок-мотанок сприяє не лише естетичному, а й і романському вихованню, формуванню національної свідомості підростаючого покоління.

Іграшки, ляльки – мотанки є найбільш доступним видом художньої творчості для естетично-трудового виховання підростаючого покоління в сучасних умовах розвитку багатонаціонального суспільства України.

 

 

Українська прадавня народна культура має славетну історію. Наші пращури жили в єдності з природою і відчували потребу в матеріалізації свого світосприйняття в захисниках-оберегах. Велика шана віддавалася лялькам та іграшкам, котрих традиційно створювали з підручних та природних матеріалів. Традиція виготовлення ляльок налічує понад сім століть.

Ляльки з’явилися поряд з людиною багато століть тому. Скільки існує світ, стільки діти в ньому забавляються іграшками. У всі часи незмінним атрибутом їхніх дитячих років залишалася лялька та іграшка. Виготовляли ляльки для гри, для здійснення різних обрядів, проведення свят, а також як обереги. Без ляльки не грали весілля, не відбувалися родини, проводи в рекрути. У свято врожаю лялька перетворювалась на оберіг або дідуха. Обрядовими ляльками з тканини можна було грати дітям, а ось ігрові ляльки не застосовували в обрядах.

Дитяча іграшка як предмет певного функціонального призначення з’явилася досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягла достатнього рівня розвитку. Відтоді іграшка, поряд з іншими речами, зробленими людиною (знаряддями праці, побутовими предметами, культовими атрибутами), починає входити до сфери культури».

Для кожного регіону України властива своя лялька-мотанка. У центральній частині України