Історія іграшок-мотанок у житті українського народу та їх роль на уроках трудового навчання

Ляльки-мотанки можна виконувати з найрізноманітних тканин чи полотна: ситцю, байки, штапелю, льону, фланелі, оксамиту, плюша, вовняної тканини, сукна, фетру тощо. При цьому не обов’язково купувати нові тканини, можна використовувати старі клаптики з непотрібного одягу, попередню випрані й попрасовані.

У декоруванні одягу також використовують вишивку, прикраси та намисто з різних природних та штучних матеріалів. Для створення образу ляльки чи іграшки-мотанки застосовують різноманітні прийоми і способи декоративного оформлення форми – аплікацію, ажурне вирізування, квілінг, вишивку тощо. У роботі застосовують такі інструменти, як ножиці (в тому числі ножиці «зигзаг»), канцелярське лезо, голку, лінійку.

Для виготовлення виробу перш за все потрібно обладнати робоче місце. Воно повинно бути добре освітлене з лівої сторони.

Під час роботи необхідно виконувати такі правила безпеки:

• робоче місце потрібно тримати в порядку, кожен гострий, ріжучий інструмент повинен мати своє місце (голка – в подушечці, ніж і ножиці – в коробочці чи пеналі);
• голку завжди зберігати з ниткою;
• не вколювати голку в одяг – це небезпечно;
• руки під час шиття чи вишивання слід тримати перед собою, сидіти треба прямо, торкаючись корпусом тулуба спинки стільця, відстань від очей до виробу не повинна бути меншою ніж 35-40 см;
• не підносити виріб та інструменти до обличчя, щоб не поранити його, а також близько до очей, щоб не розвивалася короткозорість;
• заборонено брати в рот голку, нитки, булавки, гудзики та інші предмети;
• не слід кусати та рвати нитки руками: це псує зуби і може пошкодити шкіру рук;
• необхідно пам’ятати, що ножиці слід передавати кільцями вперед, а голку і булавку – тупим кінцем;
• особливо ретельно (бажано під наглядом дорослих) використовувати електропраску;
• після закінчення роботи всі інструменти та приладдя необхідно прибрати в робочу коробку.

 

 

Традиційно в українському побуті існувало декілька прийомів виготовлення різноманітних ляльок-мотанок. Їх виконували з матеріалів за особливою технологією, вони мали певні виразні ознаки – у залежності від функціонального призначення. Так, у порівнянні з ляльками інших регіонів України, на обличчях подільських ляльок немає хреста чи ромба, лице біленьке або ледь розмальоване.

У народній ляльці застосовували декілька принципів створення основи мотанки, що залежали від технологічних особливостей її виготовлення: всі деталі міцно примотували ниткою, вузлики не зав’язували. Для виготовлення ляльки-мотанки брали стрічки з цупкої тканини та клаптики полотна квадратної чи прямокутної форми. Тулуб виконували з клаптиків тканини різної фактури та розмірів. Ляльку оформлювали різноманітними декоративними елементами. Для форми ляльки характерним було пропорційне співвідношення величини голови, тулуба, довжини рук.

 

Вузлову ляльку виготовляли без допомоги голки з ниткою шляхом зав’язування і накручування. Спільною ознакою «вузлової» ляльки є обличчя з хрестом, виплетеним із кольорових ниток. Існує більш ускладнена внутрішня будова вузлової ляльки – коли, вив’язавши голову, під нею вив’язували об’єм круглої форми (груди), який підкреслював верхню будову тіла (жіночої фігури) ляльки. Для виготовлення вузлової ляльки застосовують такі матеріали: цупке та м’яке світле полотно, матеріал для набивки, нитки.

У давнину основу вузлової ляльки виготовляли таким способом: у залежності від бажаного ефекту країв складок, у нижній частині ляльки на тканині позначали викрійку тулуба – квадратну, прямокутну, круглу. Вирізали форму викрійки, потім клали в її центр згорнуту із полотна кульку (бусину) та обтягували у форму кулі так, щоб краї тканини, що спадають, були приблизно однієї довжини. Утворений об’єм фіксували нитками шляхом їх намотування під кулястою формою. Так утворювалась голова. Вузлові ляльки традиційно створювали без голки способом прикручування, прив’язування до голови-вузла різних за величиною та кольором клаптиків тканини.

Потім брали другу бусину й клали під «шию» у створений мішечок, підпираючи її до попередньої стяжки, й фіксували другу кулю ниткою навколо згорнутої тканини. Так утворювався тулуб ляльки.

Для вузлової ляльки-мотанки «руки» робили так: розправляли із пасма тканини, що спадало від голівки, два паралельні краї тканини і збирали на краю у невеличкі пучки, котрі обгортали нитками. Таким чином утворювали манжети сорочки з умовними руками.

У ляльок такого типу були відсутні риси обличчя. Створювали декоративно виразні, яскраві, по-святковому веселі ляльки, що випромінювали художньо-образну привабливість. У селах, де здавна існують традиції створення такої ляльки, метод роботи над останьою позначається словом «крутити».

 

Основою ляльки слугує стовпчик-закрутка, виготовлений способом шиття прямокутного шматка полотна у формі трубочки, яку набивали (щільно засипали) зерном. Нижній край міцно хіпували нитками і зав’язували. Потім перетягували стрічкою чи міцною ниткою на лінії шиї. Голову ляльки наповнювали зерном і знову міцно зав’язували ниткою чи зашивалась у верхній частині. Няньку одягали і прикрашали за традиційним народним звичаєм. Такі ляльки-зернинки дарували з побажанням благополуччя, достатку та щастя.

 

Сповивану ляльку зберігали в сім’ї як обрядову для захисту народженої дитини від злих сил. Її виготовляли у величину немовляти (10-60 см). У народі вважалося, що обмеження доступу до рук дитини робить їх непомітними для злих сил, тому протягом першого року життя немовля було сповиваним і лежало в колисці. Біля нього клали ляльку -немовля, де вона знаходилася до хрещення дитини.

Ляльку-немовля виготовляли в такий спосіб: спочатку складами тканину, потім