Історія України

Звісно, що така ситуація не тільки утруднює можливість визначення геополітичних інтересів України, а й певною мірою насторожує наших зовнішньополітичних партнерів, що позначається на визначенні деякими західними політологами місця України в системі геополітичних координат. Згідно з концепцією того ж Хантінгтона, Україна локалізована на порубіжжі між двома протилежними цивілізаціями, примирення яких не передбачається. Вона безпосередньо розділяє країни-члени НАТО, і Росію, яка там ніколи не буде, і тому має відігравати роль своєрідного санітарного кордону.

Такі погляди поділяє і Г. Кіссінджер, який також вважає, що Україна розташована на сході геополітичного простору, який розмежовує двох із шести глобальних носіїв потуги – Європу і Росію (до інших він відносить Сполучені Штати, Китай, Японію і, «ймовірно, Індію»). Аналізуючи цей розклад,  він  зауважує,  що  оскільки  Росія  продовжує  чинити  тиск  на Європу, а принциповим завданням Атлантичного союзу є гарантування того, щоб російський традиційний націоналізм не виплеснувся через кордони цієї країни, є очевидним, що реалізація Америкою глобального балансу   сил   включає   Україну   до   кола   ймовірних   кандидатів   на

«урівноваження» Росії в Європі.

Навіть З. Бжезинський, який надзвичайно високо оцінює значення незалежної України для глобальної світової політики, оцінюючи сам факт її виникнення як третю за своєю історичною значущістю подію в XX ст. після розвалу Габзбурзької монархії і розколу світу на протилежні системи після Другої світової війни, не уникнув прагнення відвести Україні роль

«буферної зони», яка б допомогла «трансформувати» Росію. Вважаючи Україну геополітичним центром Центральної та Східної Європи, який суттєво впливає на формування балансу сил на європейському континенті

 

 

 

в цілому, він зауважує, що роль і місце України у процесі європейської інтеграції можна розглядати з позиції «наслідування (імітації) та переорієнтації. Процес і наслідування європейського досвіду, процес розбудови справжньої системи безпеки передбачає включення України до процесу історичного примирення, регіональної співпраці. Проте найважливішим аспектом незалежності України є її вплив на Росію, оскільки це гарантує безболісну трансформацію останньої з імперіалістичної в національну державу. При цьому З. Бжезинський в завуальованій формі висловлює сподівання, що існування незалежної України може бути вигідним для Сполучених Штатів насамперед як фактор послаблення міжнародних позицій Росії. Фактично автор дотримується тут макіавеллівської пропозиції державцеві ослаблювати сильних супротивників, підтримуючи їхніх слабших сусідів.

Таким чином, майже всі західні політологи поки що схильні розглядати Україну не як самостійну геополітичну одиницю, що має власні інтереси на міжнародній арені, а як об'єкт посилення свого впливу і тиску на Росію. Цей фактор сам по собі є об'єктивним з точки зору сучасної геополітичної розстановки сил і його слід визнавати як реальність, ураховуючи в процесі формування власної зовнішньої політики. Тобто національні інтереси України мають не тільки враховувати головні тенденції розвитку світової цивілізації, а й виходити з аналізу об'єктивних реальностей. Проте це не повинно заважати  формуванню власної незалежної  зовнішньої політики,  яка має базуватися на власному розумінні місця України в світовому геополітичному просторі й служити цілям реалізації своїх національних інтересів.

У цьому відношенні Україна має концентрувати свої зовнішньо- політичні зусилля на створенні й розбудові надійних міжнародних механізмів безпеки на двосторонньому, субрегіональному, регіональному і   глобальному  рівнях,  а  також  розвивати  широке  співробітництво  з іншими державами, насамперед сусідніми, й міжнародними організаціями, включаючи військово-політичні, з метою підвищення передбачуваності й довіри, взаєморозуміння і партнерства, побудови всеохоплюючих і ефективних механізмів регіональної безпеки у Європі та вдосконалення існуючих у рамках ООН механізмів глобальної безпеки, але при цьому максимальною мірою використовувати переваги свого геополітичного положення з метою рішучого відстоювання національних інтересів.

Виходячи з аналізу сучасної геополітичної ситуації, розстановки сил на міжнародній  арені, своїх об'єктивних  можливостей  і геополітичного положення, Україна має реальні передумови утвердитися в ролі регіонального політичного лідера. Для цього, разом з урахуванням закономірних амбіцій

 

 

 

і національних інтересів, їй треба поступово посилювати конструктивний вплив на загальну ситуацію в регіоні. Важливу роль тут може відіграти активне співробітництво й лідерство України в Балто-Чорноморському партнерстві. З огляду на своє геостратегічне положення Україна є природним посередником між регіонами Балтійського і Чорного морів. Розширення зв’язків між Півднем і Північчю Європи сьогодні настільки відповідає потребам часу, що за пасивності України роль посередника може перебрати на себе інша держава. Відтак ми можемо стати свідками класичної і, на жаль, далеко  не  першої  ілюстрації  невикористаних  можливостей. Співробітництво по осі «Північ–Південь» сприятиме зміцненню безпеки в частині  Європи  між  Балтійським  і  Чорним  морями.  Це  надзвичайно важливо для України як у політичному, так і в економічному аспектах.

Незалежна Україна об'єктивно потрібна новій Європі, новій системі континентальних міждержавних відносин. Без неї неможливе створення системи колективної безпеки в Європі, що, безперечно, є і фактором підвищення інтересу до неї. Але поки що Україна, як зауважував з цього приводу М. Михальченко, ще «не «міст», не «санітарний кордон», а тим більше не «центр» якихось співтовариств. Поки що Україна – лімітроф для Росії і Європи, проміжний цивілізаційний простір між західною і російсько-євразійською  цивілізаціями,  причому  лімітроф  з  подвійною оцінкою. Для Європи (натівської) східні кордони України є лінією розлому між Європою і Росією. Росія вбачає в західних кордонах України лінію розлому  між  НАТО  і  СНД  –  простором,  який