Історія України

Звісно, ця обставина, що породжує серед частини населення України синдром «розчарування» Заходом, не повинна дати запанувати емоціям і привести до відмови від стратегічного партнерства з європейськими країнами, від визначення курсу на інтеграцію в Європу як головної стратегічної мети. Навпаки, вона має сприяти активізації процесів демократичних перетворень у країні. Тим більше, що це цілковитою мірою відповідає інтересам українського народу.

Водночас ця обставина ще раз підтверджує той факт, що ті самі геополітичні реалії не дають можливості Україні зосереджуватися лише на європейському та євроатлантичному геополітичному векторах. Визначена стратегічна мета не применшує важливість інших пріоритетних напрямів, а саме розвитку дружніх і партнерських відносин з Росією.

Розбудова стосунків стратегічного партнерства з Росією, поряд з реалізацією курсу на інтеграцію в Європу, займає одне з ключових місць у структурі геополітичних пріоритетів України. І це не випадково. Росія є природним партнером України, і не тільки через економічну взаємозалежність двох країн, спільність історичної долі, багатовіковий досвід культурного обміну і взаємопроникнення, сімейно-родинні зв'язки і т.  ін.  Не  можна  забувати  й  про  те,  що  Росія  є  досить  могутньою  у військово-політичному плані і вельми впливовою та авторитетною у світі державою, яка справляє значний вплив на розвиток міжнародних подій.

Не випадково більшість західних політологів, незважаючи на значне послаблення Росії внаслідок розпаду СРСР, називають її одним із силових центрів сучасної геополітики і досить високо оцінюють її потенціальні можливості.  Той  же  З.  Бжезинський,  наприклад,  виділяє  серед  країн Євразії дві основні категорії, що впливають на розвиток геополітичної ситуації в даному регіоні й у світі в цілому: 1) геостратегічні дійові особи;

2) геополітичні центри.

 

 

 

На його думку, геополітичні  центри  – це держави,  чиє значення зумовлюють  не їхня сила або мотивації,  а передусім місцезнаходження і наслідки їхньої потенційної  вразливості  для дій з боку геостратегічних партнерів чи суперників. Частіш за все геополітичні центри визначаються своїм географічним положенням, яке у багатьох випадках надає їм особливої ролі в плані контролю доступу до важливих регіонів або можливості відмови важливим геостратегічним дійовим особам в отриманні ресурсів. В інших випадках геополітичний центр може діяти як щит для держави чи навіть регіону, який має життєво важливе значення на геополітичній арені. Іноді само існування геополітичного центру має дуже серйозні політичні й культурні наслідки для більш активних сусідніх геостратегічних дійових осіб.

Щодо  безпосередніх  активних  геостратегічних   осіб,  то  ними З. Бжезинський вважає держави, що мають здатність і національну волю реалізовувати або здійснювати вплив за межами власних кордонів з метою змінити існуюче геополітичне становище.

Отож, якщо Україну, разом з такими країнами, як Азербайджан, Південна Корея, Туреччина та Іран, З. Бжезинський відносить до геополітичних центрів, то Росію поряд із Францією, Німеччиною, Китаєм та Індією він включає до числа ключових геостратегічних дійових осіб. Хоча при цьому позицію Росії в сучасному геополітичному просторі він вважає «надто слабкою, щоб бути партнером Америки, але занадто сильною, аби стати лише її пацієнтом». Проте варто зауважити, що після подій 11 вересня 2001 р. США виявили бажання включити й Росію до числа своїх стратегічних партнерів.

Нарешті, слід пам'ятати й про те, що Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН і як така володіє правом «вето» в цій організації при вирішенні міжнародних проблем.

Все це свідчить про необхідність розвитку стратегічних партнерських стосунків України зі своїм сусідом, з яким вона географічно й історично приречена жити поруч. Тому не випадково, що відносини з Росією займали і займатимуть одне з центральних місць в українській геостратегії. Тим більше, що вплив російського чинника постійно відчувається і в стратегії внутрішньої  політики,  в усіх сферах суспільного життя  України. Вкрай важливим є те, що характер російсько-українських відносин впливає на розвиток внутрішньополітичної ситуації в Україні, адже багато суб'єктів політичної діяльності  пов’язують  з ним і вирішення внутрішньополітичних  проблем, і власні політичні інтереси й намагання. Тим більше, що в Україні, як відомо, значною є російська діаспора, а майже 40 % населення є російськомовним.

 

 

 

Не менш суттєвим слід вважати й той факт, що українсько- російські відносини стають важливим фактором і в контексті глобальної безпеки та збереження миру.

Слід зауважити, що з точки зору геостратегічних інтересів України не існує (і не може існувати, враховуючи історичну і культурну близькість двох народів) принципових перешкод для того, щоб визнавати Росію своїм стратегічним партнером. Певна напруженість у стосунках між нашими країнами значною мірою є штучною. Ні в економічному, ані в політичному чи у військовому вимірах вона не має достатніх підстав. Таку ситуацію політологи  визначають  як  феномен  «залишкової  ідеологізації»,  яка,  на жаль, має місце з обох сторін. З одного боку, в Росії ще й досі є певні політичні сили, які ніяк не можуть змиритися з самим фактом існування незалежної України і прагнуть домогтися всебічної і повної «інтеграції» України з Росією на основі утворення якогось нового союзу, маючи на увазі фактичне підкорення першої другій. Чимало російських науковців намагаються обґрунтувати саме таку позицію.

Відомий російський геополітик О. Дугін,