Історія України

Із  завдань  зовнішньої політики  і  ролі геополітичного  чинника в їх реалізації випливає той  факт,  що  національні інтереси  України значною мірою пов’язані з необхідністю  якомога повнішого використання переваг її геополітичного положення. Саме тут на перше місце виходить геополітика як наука, що розглядає простір під кутом зору політики, вивчає комплекс географічних, історичних, політичних та інших факторів, які взаємодіють між собою і впливають на стратегічний потенціал держави.

Вивчення геополітичних особливостей України дає підстави стверджувати, що вона в цьому відношенні має багато переваг, оскільки вигідно відрізняється і своїм географічним положенням, і розмірами території, і чисельністю населення, і родючістю ґрунтів, і багатими природними ресурсами, і сприятливими кліматичними умовами. До того ж вона володіє досить вигідними шляхами сполучень, має вихід до моря.

Все це сприяло тому, що упродовж багатьох століть територія України була перехрестям не тільки міграційних шляхів народів, а й торговельних шляхів. Якщо річкова система формувала зв’язки за лінією Північ–Південь, то сухопутні магістралі сприяли контактам Сходу і Заходу через її територію. З давніх часів через територію України пролягали важливі торговельні комунікації  між  країнами  Балтії  і  Середземномор’я,  Західною  і Центральною Європою, Середньою Азією і Китаєм. Торговельні шляхи формували перевагу тих чи інших культурних впливів – чи то грецьких за античних часів, чи то візантійських і норманських в епоху Київської Русі, чи то західноєвропейських у період пізнього середньовіччя, а всі разом зумовлювали  також  геополітичні  орієнтації.  Як  зауважував  з  цього приводу український мислитель Ю. Липа, українські землі не є якимсь закутком. З огляду на роль торгівлі й геополітики – це одна з найважливіших країн світу. Це значення зростатиме на сучасному етапі.

Щоправда, слід зауважити, що всі ці геополітичні переваги в минулому нерідко перетворювалися на вади, оскільки за відсутності надійних природних рубежів Україна постійно була об'єктом чужоземних зазіхань і численних експансій з боку сусідніх країн. Але в наш час, який характеризується   посиленням   тенденцій   цілісності   і   взаємозалежності світу, є всі підстави розраховувати на те, що згадані геополітичні переваги

 

 

 

ніколи вже не обернуться вадами, а сприятимуть прискоренню розвитку

України, зміцненню її міжнародних позицій та авторитету.

Характеризуючи геополітичне положення України, слід звернути увагу на одну його особливість, яка викликає досить палкі суперечки в українських наукових колах. Йдеться про те, що серед науковців немає одностайної думки стосовно регіональної, так би мовити, «приналежності» України. С. Пирожков,  наприклад, вважає, що Україна є регіональною, виключно європейською державою,  тобто  її власні національні інтереси виявляються через загальноєвропейські структури. Водночас інші науковці (Ф. Рудич, О. Дергачов) схильні розглядати  її як державу  бірегіональну.

«Специфіка  геополітичних  координат  України,  –  зауважує  Ф. Рудич,  – полягає в її належності одночасно до двох регіонів – Європи і Євразії, причому в обох Україні належить і периферійне положення». При цьому, на думку О. Дергачова, Україна найбільшою мірою заінтересована в утвердженні власної бірегіональності й підтриманні стабільних конструктивних міжнародних відносин як у східному, так і в західному напрямах, оскільки це дає їй можливість перетворення на своєрідний геополітичний центр, міжнародний вузол комунікаційних зв’язків, який об’єднує і зв’язує народи Сходу і Заходу, Азії і Європи.

На наш погляд, така позиція є більш плідною, оскільки вона повніше відповідає українським геополітичним реаліям. Щоправда, слід визнати, що ця геополітична особливість містить у собі й певну загрозу, пов’язану з небезпекою перетворення України на буферну зону, яка б відокремлювала Захід від Сходу, Європу від Євразії. Цього, зрештою, прагнуть і певні політичні сили, особливо на Заході.

Такі несприятливі перспективи значною мірою пов'язані ще й з тим, що сучасне українське суспільство характеризується так званою розколотою свідомістю,  особливо в питаннях  визначення геополітичних  пріоритетів країни. Американський дослідник С. Хантінгтон, який вважає, що сучасну Європу розділяють не ідеологічні, а культурно-цивілізаційні відмінності, коли західній цивілізації протистоять православна і мусульманська, стверджує, що «оксамитова завіса» культури замінила «залізну завісу» ідеології як найістотніша лінія поділу в Європі. Ця лінія, на його думку, пролягає уздовж сучасного кордону між Росією і Фінляндією та країнами Балтії, розтинає Білорусь і Україну, відокремлюючи греко-католицьку Західну Україну від православної Східної, а далі, обігнувши зі Сходу Румунську Трансільванію, сягає Адріатики, збігаючись з історичними кордонами між Габзбурзькою і Оттоманською імперіями.

 

 

 

Як бачимо, американський дослідник розтинає територію України на дві частини, які начебто належать до двох різних цивілізацій. За Хантінгтоном, Україна – це «роздвоєна країна». На жаль, доводиться констатувати, що такі твердження небезпідставні. Соціологічні опитування, проведені Центром Разумкова в лютому 2002 р., свідчать про досить суттєві регіональні відмінності в геополітичних орієнтаціях населення західних і східних областей України. За даними цих опитувань 56 % респондентів у західних областях України віддають перевагу контактам з країнами ЄС, а в східних

45,1% опитаних виступають за співробітництво з Росією. У західному регіоні лише 18% респондентів є прихильниками входження України до складу Союзу Росії і Білорусі (50,3 % проти), тоді як на сході країни кількість прихильників вступу України до цього Союзу