Історія України

 

 

 

9.4. Геополітичні пріоритети Української держави на сучасному етапі

 

 

Сьогодні Україна визначила як однозначну свою стратегічну мету інтеграцію до СОТ, НАТО та Європейського Союзу . Прагнення України до повномасштабної участі в військово-політичному та економічному житті Європи логічно випливає з геополітичного положення й історії нашої держави. Як одна з найбільших країн континенту Україна об’єктивно приречена бути важливим чинником тих процесів, що відбуваються в Європі і не може залишатися осторонь тих динамічних інтеграційних процесів, які сьогодні визначають її обличчя.

Приналежність України до Європи не можна заперечувати – це об’єктивна  реальність,  як і  та,  що український народ  належить  до сім’ї європейських народів. Це, безумовно, робить об’єктивно пріоритетною європейську та  євроатлантичну  спрямованість зовнішньополітичного  курсу України, її входження до євроатлантичних економічних і військово-політичних структур. Будучи в геополітичному вимірі європейською державою, Україна зацікавлена також у процесах, що сприяють зміцненню регіональної безпеки, стабілізації та розширенню структур колективної безпеки в Європі.

До стратегічних інтересів України в Європі належать необхідність технологічної модернізації вітчизняного виробництва, можливість оволодіння наукомісткими технологіями, адже національна стратегія розвитку, заснована на традиційному індустріальному характері, сьогодні вже неприйнятна,  навіть  більше,  вкрай  небезпечна.  Потрібна  заміна інерційного індустріального розвитку на розвиток інноваційний,  який би відповідав вимогам сучасного етапу науково-технічної революції. Цьому сприятиме розвиток широкомасштабних економічних стосунків з високорозвинутими державами світу, до яких належать європейські країни. Україна  зацікавлена  в  широких  інвестиціях  цих  країн  з  метою технологічної перебудови свого народногосподарського комплексу. Потрібні  також  й  відповідна  фінансова  підтримка  з  боку  цих  країн, розвиток фінансового співробітництва з ними.

Очевидно, що й для європейських країн Україна є потенційним партнером, і не тільки з політичної точки зору, як важливий фактор формування системи колективної безпеки на континенті, а й з економічної як великий споживчий ринок, джерело відносно дешевої робочої сили, як країна з невикористаним повною мірою інтелектуальним, науково- технічним і виробничим потенціалом.

 

 

 

Слід зауважити, що перспективи входження України в європейський та євроатлантичний інтеграційний процеси залежать насамперед від неї самої, від того, наскільки радикально і швидко в ній відбуватимуться демократичні перетворення в усіх сферах життєдіяльності, наскільки рішуче здійснюватиметься реформування її економіки. Інтеграція економіки України в європейський простір вимагає також створення особливого «інвестиційного середовища» для залучення і утримання у країні глобальних високотехнологічних інвестицій, реінвестування отримуваних прибутків. Ключовими критеріями,  що впливають  на роль нашої держави в новітній європейській спільноті, мають бути: відкрите громадянське суспільство, ефективне функціонування ринкової економіки, верховенство права, цивільний демократичний контроль над військовою сферою, послідовність  і передбачуваність  у зовнішній політиці.  Наших стратегічних партнерів на Заході непокоїть високий рівень невизначеності щодо перспектив реформування господарської системи, політична нестабільність у країні, недосконалість законодавства, відсутність достатніх гарантій приватної власності, розгул корупції, невирішеність багатьох соціальних проблем, недостатня розвиненість демократичних інститутів, відсутність належної системи гарантії прав і свобод громадян.

З іншого боку, доводиться констатувати, що прагнення України до європейської та євроатлантичної інтеграції, що перетворилося на магістральний напрям української зовнішньої політики, не завжди зустрічає відповідної очікуваної реакції з боку країн-членів ЄС не тільки внаслідок невирішеності в Україні багатьох проблем демократичної трансформації, а й тому, що в їхній позиції виявляються елементи певної байдужості щодо перспектив входження України до європейських та євроатлантичних структур. Це підтверджується тим, що визначення самим ЄС місця України в Європі за останні роки практично не змінилося – вона багато в чому залишається для країн-учасників цього союзу лише частиною колишнього пострадянського простору. «Яскравим свідченням відсутності стратегічних підходів з боку Євросоюзу до розвитку відносин з Україною, – зауважує А. Орел, – є питання про мінімізацію негативних наслідків розширення ЄС для нашої держави. Для пересічного українця головним відчутним результатом розширення ЄС стає помітне збільшення кількості країн, які змушені відгороджуватися від України візовими бар'єрами». Слід вказати й на інші негативні для нашої держави наслідки цього розширення – наприклад, у торговельно-економічній сфері. Вже сьогодні наші товаровиробники втрачають традиційні ринки у країнах   Східної   Європи,   що   вступають   до   ЄС,   унаслідок   їхньої

 

 

 

переорієнтаціїнаринкиЄС,оскількивонипозбавленіможливості самостійно регулювати свій торговельний режим з Україною.

Україна   запропонувала   реальне   вирішення   цієї   проблеми,   що враховує як її власні інтереси, так і інтереси партнерів: поширити на нашу країну елементи стратегії підготовки до членства в Євросоюзі за рахунок підписання угоди про асоційоване членство, але позитивної відповіді так і не отримала, хоча нинішнім кандидатам на членство в ЄС такий статус був наданий без будь-яких попередніх умов. Тобто в цьому відношенні очевидним є прояв подвійних стандартів з