Історія України

Отже, в цілому значну частину російськомовних історичних творів з історії

України слід вважати власне українськими.

З 1776 р. у Львові, з 1812 р. у Харкові, з 1828 р. в Одесі й з 1835 р. в Києві почали виходити періодичні видання – газети й журнали. Звичайно для істориків дослідження періодичних видань є одним з провідних джерел історичної інформації.

Надзвичайно цікавими є також інші друковані матеріали – політичні листівки, рекламні об’яви, навіть білети до зоопарку чи ресторанні меню. Будь-яка книга теж є багатогранним історичним джерелом.

В  останні  десятиліття  у  всьому  світі  пожвавився  інтерес  до  так званої «малої історії», тобто історії способу життя окремих людей. Тому будь-які листи, щоденники та інші матеріали звичайних людей щодо їхніх звичайних справ теж можуть містити цінний історичний матеріал.

Серед письмових джерел відносно рідкісними й дуже цінними вважають епіграфічні пам’ятки, тобто давні надписи на твердих матеріалах – на якихось речах, на стінах будинків і храмів, на камінні та уламках кераміки. Найбільш часто вони зустрічаються на старовинних некрополях (цвинтарях). Давні надписи знаходять під час археологічних розкопок. Зокрема, їх чимало знайшли в античних містах на Півдні України. Іноді за особливо сприят- ливих умов можуть зберегтися і надписи на нестійких матеріалах. Зокрема, великий інтерес викликали знахідки археологами берестяних грамот – надписів на бересті, що збереглися у деяких містах Київської Русі.

 

 

У первісному суспільстві писемність була невідома. Часто єдине, що дійшло до нас від тих часів – це певні матеріальні залишки людської діяльності, тобто артефакти – предмети, явно оброблені чи змінені людьми. Пошуком подібних артефактів займаються археологи. Археологів часто називають

«істориками з лопатою», бо подібні матеріальні залишки здебільшого поховані під шаром ґрунту. Для дописемних часів історії України археологічні матеріали залишаються головним історичним джерелом. Ключове поняття археології – поняття археологічної культури. Це відносно однорідний комплекс речей, який існував протягом певного часу на єдиній території. Бувало, що одну археологічну культуру змінювала зовсім інша. Для археологів це є свідченням приходу іншого населення. Місця, де знаходять значну кількість археологічних матеріалів, – археологічні пам’ятки. Це можуть бути стоянки первісних людей, старі городища та селища, могильники, кургани тощо.

Звичайно, робочий інвентар сучасних археологів жодним чином не зводиться до лопати та щітки. Методика археологічних досліджень добре розроблена і продовжує вдосконалюватись. Під час розкопок археологи ретельно фіксують знаходження речей та інших залишків за допомогою фотографій, схем і малюнків, як на площі, так і по різних шарах ґрунту (тобто досліджують стратиграфію пам’яток). Вони застосовують різні хімічні речовини для фіксації знахідок, комп’ютери – для статистичної обробки даних, часто займаються науковою реставрацією знайдених предметів.

Археологи України активно застосовують різноманітні технічні засоби. Так, найбільш сенсаційна знахідка українських археологів – відкриття поселень- гігантів (протоміст) трипільської культури була зроблена за допомогою аерофотозйомки. Тепер почали застосовувати і фотографії з супутників. З

60-х  років  українські  археологи  плідно  займаються  і  підводною археологією на Чорному й Азовському морях, на Дніпрі. Наприклад, вони знайшли залишки грецької галери з вантажем донецького вугілля.

З археологами тісно співпрацюють представники багатьох інших спеціальностей. Хіміки займаються аналізом знайдених металевих речей та інших предметів. Фізики розробили досить точні методи радіоізотопного датування знайдених предметів. Зокрема, для предметів молодше 10 тис. років вирішальне значення має радіокарбонний  метод, для більш давніх часів – калій-аргоновий метод тощо. Сутність радіоізотопних методів полягає в тому, що у стародавніх речах набагато меншим є відсоток нестійких, радіоактивних ізотопів, наприклад, атомів вуглецю C14 стосовно до C12. Значні археологічні установи України тепер мають власні фізичні лабораторії. Суттєве значення для встановлення точної дати історичних подій мають також згадки про сонячні й місячні затемнення, появу на небі комет, які вміють точно датувати астрономи.

Геологи за знахідками давніх ґрунтів встановлюють тодішні кліматичні  умови.  Ботаніки  займаються  дослідженням  рослинних залишків, зокрема, залишків культурних рослин. Важливими є також ботанічні дослідження пилку рослин з різних археологічних шарів. За співвідношенням пилку різних рослин можна реконструювати екологічні умови давніх часів у відповідній місцевості. Зоологи досліджують кістки свійських і диких тварин на археологічних пам’ятках.

Важливе значення для пізнання нашого минулого мають данні антропології. Антропологи вивчають, зокрема, кістки давніх людей. За кістками вони можуть багато розповісти про умови життя людей, деякі їх хвороби і навіть точно реконструювати за черепом зовнішній вигляд людини.

 

Важливим є також визначення особливостей расового типу людей минулого. Антропологи досліджують не тільки старі кістки, а й сучасних живих людей. Великого значення тепер набули генетичні дослідження, перш за все дослідження генотипу (ДНК) людей методами молекулярного аналізу. Тепер стало можливим безпосередньо визначати спорідненість між собою представників різних народів. До речі, доведено близьку генетичну спорідненість між собою всіх українців. А от росіяни в більшості близькі до українців лише за «чоловічими» генами. За «жіночими» – набагато ближче до естонців, фінів та північних німців. Тепер розроблено й методи виділення генетичного матеріалу зі старих кісток.

В останні десятиліття зріс інтерес до археологічного дослідження