Історія України

Звичайно, багато матеріальних залишків минулих часів знаходяться не під землею, а на землі. Це перш за все різноманітні споруди. Серед таких споруд православний храм Святого Іоанна Предтечі у Керчі, що безперервно функціонує з першої половини VIII ст. (за винятком 1938-1989 рр.). З ХІ ст. стоїть у Києві храм Святої Софії, у Чернігові – Преображенський собор тощо. Подібні пам’ятки архітектури – важливе історичне джерело. Крім того, на їхніх стінах часто збереглися дуже цікаві графіті – приватні надписи, як правило, звернення до Бога чи записи про якісь важливі події. Величною спорудою, що досі добре видна, є Змієві Вали – грандіозна система оборонних валів висотою до 10 метрів і довжиною приблизно дві тисячі кілометрів, що протягнулася через всю лісостепову і степову смугу України. Їх відносять до епохи готів (ІІІ ст. н. е.), проте почали будувати їх ще у бронзову добу і продовжували аж до монгольських часів. Характерними для України є й підземні споруди – рукотворні печери. Серед них є цілі печерні міста, наприклад, Чуфут-Кале у Криму, знамениті Феодосієві печери в Чернігові, печери Києво-Печерської лаври тощо. Важливими й цінними пам’ятками архітектуриможутьбутиівідноснонещодавніспоруди,наприклад,

Будинок Держпрому в Харкові, побудований у 1925-1929 рр.

Крім споруд, до нас дійшли й окремі старі речі – реліквії. Це особливо стосується ювелірних виробів, предметів культу, зброї, стародавнього одягу, селянських знарядь праці тощо. Важливе значення мають також звичайні побутові речі, пов’язані з життям видатних людей. В останні десятиліття бурхливо розвивається технічна археологія – збирання і реставрація старих машин і механізмів. Особливо відомі колекціонери антикварних автомобілів.

Збереженням і розшуком речових історичних джерел займаються спеціальні установи – музеї. У музеях іноді зберігають і цінні письмові джерела. Але перш за все будь-який музей – це сховище саме речових та зображальних джерел. Крім державних історичних є також археологічні, краєзнавчі, заводські, шкільні, приватні музеї тощо. Музеї часто проводять значні історичні дослідження. Сьогодні в Україні існує понад 4 тисячі музеїв.

 

 

Зображальні джерела – тип історичних джерел, в яких інформація зафіксована у вигляді зображення. Найдавніші зображення – це наскальний живопис, графіка та скульптури кам’яної доби. В Україні є пам’ятка первісної графіки світового значення – Кам’яна Могила під Мелітополем. Стародавні петрогліфи – малюнки на скелях – відомі також у Криму. Багато інформації містять орнаменти і малюнки на стародавній кераміці, зокрема доби трипільської культури. З того ж часу відомі і керамічні скульптури. З язичницької доби дійшло декілька зображень слов’янських богів, серед них найбільш знаменитий – Збручський ідол. Різноманітні фрески, малюнки на кераміці, статуї та рельєфи збереглися в античних містах Півдня. Дуже цікавими є зображення, знайдені у степових курганах, зокрема, на ювелірних виробах скіфської доби. На курганах часто збереглися також різноманітні поховальні кам’яні стели, зокрема половецькі «кам’яні баби».

Починаючи з доби Київської Русі відомі різноманітні ікони і фрески з храмів. Іноді у храмах робили й малюнки цілком світського змісту. Та головне – від цієї доби до нас вже дійшли книжкові ілюстрації, перш за все мініатюри з літописів. З винаходом друкарства до них додалися друковані гравюри. Крім того, з’являються картини, зокрема характерні для України козацькі портрети (народні картини, які часто називають «Козак Мамай»). З XVI ст. вже з’являються чисельні картини й малюнки, в тому числі зображення  важливих  подій  і  портрети  історичних  осіб.  З  того  часу регулярно почали створювати подібні картини-«репортажі» й портрети, що служили головним зображальним джерелом аж до розповсюдження фотографії. Серед картин слід особливо виділити також жанрові й побутові картини з народного життя, особливо розповсюджені у ХІХ ст.

У ХІХ ж ст. з’явилися і перші науково обґрунтовані історичні реконструкції, тобто картини й малюнки, на яких художник відтворював якісь історичні події або явища, справжні зображення яких до нас не дійшли. Серед них найбільш відома картина Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». У ХХ ст. багато малюнків-реконструкцій створено за матеріалами археологічних досліджень. Подібні реконструкції мають значення самостійних історичних джерел. У цілому малюнки очевидців і малюнки-реконструкції зберегли певне значення і для дослідження новітньої історії.

Картографічні джерела – це географічні карти території України, переважно іноземного виробництва. Найдавніша з них – Певтінгерова таблиця, римська шляхова карта IV ст. н. е., що вперше занотувала назви народів, яка населяли давню Україну. Друковані західноєвропейські карти XV - XVII ст. зберегли інформацію про територію України, починаючи з праць   античних   географів,   зокрема  Клавдія  Птолемея   (ІІ   ст.   н. е.). Найбільш цікава серед них – карта України французького інженера Г. де Боплана (1647 р.). З XVIII ст.