Історія України

Суттєву роль також відіграють різноманітні схеми й креслення, зокрема схеми земельних ділянок, маєтків та споруд, які збережено в архівах. Археологи також обов’язково роблять схеми й креслення місця розкопок.

Кінофотовідеодокументи – це новий вид історичних джерел, що з’явився у зв’язку з винайденням нових технічних засобів фіксації зображень. Найдавніший серед них – фотографії. Найдавніші фотографії, зокрема фотопортрети в Україні з’явилися у 40-ві роки ХІХ ст. А про Кримську війну 1853-1856 рр. вже були зроблені яскраві фоторепортажі. З

20-х років ХХ ст. відомі кольорові фото. Вже у 1896-1902 рр. харківський фотограф  А. Федецький знімав  і  демонстрував  хронікальні  кінофільми. Потім в Україні було створено декілька студій кінохроніки. У Києві зараз існує Центральний державний кінофотофоноархів України. Значну кількість фотографій та кінодокументів зберігають інші архіви й музеї.

Крім зображень у ХІХ ст. навчилися фіксувати й зберігати також звуки. У зв’язку з цим з’явилися також фонодокументи (аудіодокументи).

 

Найдавніші з них – грамофонні платівки, що збереглися з перших років

ХХ ст. У 1924 р. в Харкові почала роботу перша в Україні радіостанція. У

30-ті  –  40-ві  роки  ХХ ст.  розповсюджуються  магнітофонні  записи.  У

1931 р.   режисером   Дзигою  Вертовим   був   знятий   першій   в   Україні звуковий документальний фільм. З того часу кіноматеріали поступово набувають комбінованого аудіовізуального змісту. У 1951 р. було створено перші   телецентри   в   Києві   й   Харкові.   На   телестудіях   і   в   архівах зберігаються також магнітні плівки із записами телепередач. Проводиться робота з переводу кіно- і відеоматеріалів на цифрові носії.

В останні десятиліття ключове значення набули різноманітні електронні історичні джерела, тобто інформація на електронних носіях, що призначена для комп’ютерів, мобільних телефонів та для мережі Інтернет. Зокрема, дуже важлива інформація зберігається в електронних архівах на сайтах та форумах, в тому числі особистих блогах (наприклад ЖЖ – Live journal тощо). Особливе значення мають сайти ЗМІ, деякі з форумних сайтів і самі перетворились на потужні ЗМІ. Наприклад, під час подій «Помаранчевої революції» надзвичайну роль відіграли сайти «Майдан» і «Українська правда». Історичні твори тепер часто містять інформацію з електронних сайтів.

Нумізматичні джерела – стародавні й сучасні грошові знаки, тобто монети та паперові гроші. Це комплексний вид історичних джерел, водночас речових, письмових і зображальних. Іноді знаходять клади стародавніх монет. Нумізматичні джерела дозволяють робити численні висновки  про  економічну  та  політичну  історію  України.  Найдавніші монети на території України ще у VI ст. до н. е. почали карбувати з бронзи давньогрецькі  міста  Пантікапей  (сучасна  Керч)  і  Ольвія  (поблизу сучасного  Миколаєва).  Перші  давньоруські  монети  відомі  з  Х ст.  н.  е. Серед них знаменита срібна монета Володимира Великого, Знак Княжої Держави якого (тризуб) став Малим державним гербом незалежної України.  Проте  у  XII  -  XIV ст.  головну  роль  у  грошовому  обігу  на території України відігравали гривні – злитки срібла різної форми і ваги.

Крім нумізматики – науки про грошові знаки – існує ще декілька подібних допоміжних історичних дисциплін. Зокрема, іноді окремо виділяють боністику – науку про паперові гроші та інші цінні папери (векселі, акції, облігації тощо). Сфрагістика – наука про печатки на документах. До неї близькі геральдика – наука про родові, міські та державні герби, а також емблематика – наука про інші символічні зображення. Поштові марки, що з’явилися у ХІХ ст., досліджує філателія,  поштові картки  –  філокартія,  ордени,  медалі, жетони  та  різноманітні  значки – фалеристика. Існують також колекціонери і дослідники багатьох інших предметів, зокрема різноманітних етикеток та речей. Всі подібні колекції, їхні каталоги можуть мати неабияке значення як історичне джерело.

Існують також інші допоміжні історичні дисципліни. Наприклад, генеалогія займається дослідженням родинних зв’язків окремих людей, що має велике значення для відтворення біографій провідних особистостей. Історична метрологія досліджує стародавні міри довжини, ваги, площі тощо.

Велике значення для істориків має історична хронологія, тобто наука про стародавні календарі та визначення часу різних історичних подій. Наприклад, у давньоруських літописах могли рахувати початок нового року з 1 вересня,

1 січня, 1 березня або з 1 березня наступного року. При тому роки рахували не від народження Христа (початку нашої ери – н. е.), а від створення світу. Існувало ще й принаймні три версії дати такого створення (світові ери) – олександрійська (5493 р. до Різдва Христова), антіохійська (5969 р. до Р. Х.) та візантійська (5508 р. до Р. Х.). Для інших часів та народів труднощі з датуванням історичних подій можуть бути ще набагато більшими.

Деякі  допоміжні  історичні  дисципліни  досліджують  під  певним кутом зору письмові джерела. Так, дипломатика вивчає давні документи. Палеографія  досліджує, як змінювалося написання окремих букв і здатна досить точно датувати будь-який рукопис. У більш широкому значенні це

– наука про всі стародавні писемності. Текстологія досліджує тексти як такі, зокрема з метою з’ясування їх авторства. Археографія – наука про найбільш правильні методи публікації письмових історичних джерел.

Окремо слід сказати про власне лінгвістичні джерела з історії України. Тобто значна інформація про історію міститься у самій мові. По-перше, це загальні дані про