Історія України

Щодо стану тогочасної освіти, то треба відзначити відсутність тут будь-якої централізації. Певною мірою це було наслідком відсутності власної державності. Виникнення і функціонування освітніх осередків стало результатом ініціативи здебільшого окремих осіб чи вузьколокальних груп. Початки освіти в ті часи можна було здобути в парафіяльних школах, більшість яких концентру- валась при міських храмах. Щоденне міське життя, розвиток ремесла і торгівлі більшою мірою відчували потребу в освічених людях, ніж натуральне сільське господарство. І не випадково найдавніші прямі вказівки про православні парафіяльні школи відносяться саме до міст Львова (1546 р.), Перемишля (1548 р.), Красностава (Холмського 1550 р.) і Сянока (1551 р.). Свідчення про існування освітнього закладу в Києві міститься в петиції сейма київської шляхти 1571 р., яка заявляла, що «кгдиж з млодости іншого письма отцове наші учити нас не давали, одно свого руского. І школи тех полское в Києве немаш…». Отже, ми маємо посередню вказівку на існування тут «руської» школи. Можливо, це школа при монастирі Михайла Златоверхого, згадана в іншому джерелі під

1563 р. Навчання світських в монастирях було досить поширеним явищем, хоч чернечі статути і забороняли це робити (з метою підтримки моральності). Наприклад, тоді ж вчився в Учнівському монастирі один із чільних пізніше антикатолицьких діячів Іов Княгиницький, а в Жидичинському – автор відомого сатиричного вірша Ян Жоравницький. Слід думати, що рівень викладання в школах великих монастирів був значно вищим, аніж у парафіяльних. Зокрема,

 

 

 

тут були кращі умови для широкого ознайомлення з давньоукраїнськими літературними пам’ятками, з греко-візантійською літературою.

Шляхта й багаті міщани мали змогу давати освіту дітям вдома, де до їх послуг були спеціально запрошені вчителі, так звані бакалаври, педагоги. Так, при 16-річному К.-В. Острозькому був бакалавр, добрий знавець латини. Вдома вчився спершу і Іов Княгиницький. Ісайя Кам’янчанин здобув при батьках не тільки початкову освіту, а й початкові знання з теології. Звичай наймати домашніми вчителями бакалаврів прийшов в українські землі десь у кінці ХV ст., коли знатних дітей почали навчати за кордоном.

Найближчим і найдоступнішим був єдиний на території Речі Посполитої  Краківський  Яґєллонський  університет.  Списки  його студентів свідчать про те, що кількість вихідців з українських земель упродовж ХVI ст. постійно зростала. Магнатські діти «їздили на науку» і до відомих  західноєвропейських  університетів.  Серед  них  особливо популярною була Падуанська академія в Італії, що значною мірою пояснюється відносною віротерпимістю цього закладу.

На початку ХVI ст. ми вже зустрічаємо поза межами Русі на професорських посадах українців – вихованців європейських університетів. Перш за все на нашу увагу заслуговує життя і діяльність Юрія з Дрогобича, професора Болонського і Краківського університетів, автора першої друкованої книжки, написаної нашим співвітчизником. Цей учений народився близько

1450 р. у західноукраїнському місті Дрогобичі, в родині міщанина Михайла Доната. Прізвище його було Котермак. Здобувши ступінь магістра у 1472 р. у Краківському університеті (це свідчило про його наукові здібності і наполегливість, оскільки із 208 тих, хто вступив водночас з ним до університету, ступінь магістра у 1472/1473 навчальному році одержали лише дев’ять чоловік), юнак поїхав для продовження навчання у славетний Болонський університет. Тут він осягнув ступінь доктора вільних мистецтв, а пізніше – і медицини. Життя його на чужині не було легким. У листі до краківського знайомого  6  лютого  1578  р.  він  писав:  «Мені  судилося  бути  бідним, постійно в клопоті й злиднях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці і величезних зусиль… Багато міг би я осягнути в науці, якщо б не мусив турбуватись про найнеобхідніше».

У 1481/1482 навчальному році Ю. Дрогобича було обрано ректором

«університету медиків і артистів у Болон’ї». Ця посада була найважливішою в університеті. До обов’язків ректора входило стежити за дотриманням університетських статутів, готувати з професорами розклад лекцій, заповнювати    вакансії,    встановлювати    порядок    оплати    професорів,

 

 

 

контролювати їх роботу, розподіляти лектури і організовувати диспути. Ректор був «головою університету», як називає його один із статутів. До того  ж  ректори  мали  цивільну  і  кримінальну  юрисдикцію  над  усіма особами, залежними від університету, передусім над студентами.

У цей же час була надрукована одна з його наукових праць – трактат

«Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі,  доктора   філософії   і  медицини   Болонського  університету».   Ця рідкісна брошура збереглася на сьогодні у двох примірниках. Перша друкована книга, написана цим автором з України, стоїть на одному рівні з іншими аналогічними західноєвропейськими виданнями того часу.

Подальше життя Ю. Дрогобича відоме лише в загальних рисах. Він відвідав ряд міст Італії і щонайпізніше