Історія України

 

 

 

Становище учня в школі залежало не під матеріального стану батьків, а від його особистого успіху у навчанні та поведінці.

Що стосується  змісту  освіти,  то  він мав гуманітарний  характер.

Зокрема, вивчали граматику  грецької, слов’янської, латинської,  польської мов.

Діалектику і риторику викладав один учитель. Підручники з цих предметів були написані латинською мовою, але у Статуті Львівської братської школи були вказівки щодо вивчення цих дисциплін та філософських  наук  за  посібниками,  написаними  слов’янською  мовою. Серед предметів, які вивчали в школі, був курс інтегрованої математики. Наприклад: арифметику вивчали разом з геометрією і астрономією. Були поширені і предмети естетичного циклу: малювання, співи. До змісту освіти в школах першого типу, крім читання і письма, входила лічба, малювання, вивчення катехізису, особливе місце займали співи. Як відомо, церковний хор складався з учнів. У деяких братських школах, наприклад у Київській, практикувався багатоголосий спів у 4, 6, 8 голосів.

У     1592     р.     при     підтримці     гетьмана     запорозьких     козаків П. Сагайдачного  Львівське  братство  одержало  від  короля  Сигізмунда III право викладати в школі сім вільних наук (граматику, діалектику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, музику).

Першим ректором Львівської братської школи був грек Арсеній, архієпископ  Елассонський,  який  склав  граматику  «Адельфостер»  і викладав грецьку мову. Львівська братська школа мала сильний викладацький колектив. Це Стефан Зизаній – викладач грецької мови, Лаврентій Зизаній – викладач слов'янської, Кирило Транквіліон Ставровецький – автор релігійно-моральних міркувань, Іов Борецький – викладач грецької та латинської мов, Памва Беринда – лінгвіст, укладач першого друкованого азбуковника – словника енциклопедичного типу.

Львівська братська школа не тільки постачала братським школам навчальні посібники, а й готувала для них учителів.

Неабияку роль у розвитку освіти і культури в Україні у першій половині XVII ст. відіграла Київська братська школа підвищеного типу, яка пройшла шлях від школи через колегію до академії. Заснована вона була Київським Богоявленським братством у 1615 р. на землях, які передала відома українська меценатка Галшка Гулевичівна, її статут затверджений у 1620 р. за зразком Львівської братської школи. Першим ректором Київської братської школи став Іов Борецький. З цим навчальним закладом пов’язані імена таких видатних

 

 

 

діячівкультури,якМелетійСмотрицький,Касіян Сакович,Захарія

Копистенський та ін.

У цілому в кінці ХVI- на початку ХVII ст. в Україні діяло близько тридцяти братських шкіл: у Перемишлі, Луцьку, Кременці, Кам’янці- Подільському,  Городку  та  інших  містах.  Основою  створення  братських шкіл були добровільні пожертвування членів братств. Саме цей фактор і визначав їх становий характер.

Братські школи внесли в тогочасне духовне життя повноцінний діалог як форму пошуку адекватних часові відповідей на нагальні потреби сучасності й майбутнього. Діалог цей розгортався не тільки у формах полеміки з уніатами, а й у межах одного світоглядного спрямування. Спрямований він був на пошук ідеї збереження духовної ідентичності українського народу.

У друкарнях паралельно з духовними книгами братські школи друкували підручники, наукові трактати, ведучи цим самим ідейний наступ по всіх ділянках й в усіх вимірах культурного життя ранньобарокової української людини. На думку дослідників, саме «цією діяльністю було започатковано формування нового типу людської особистості, в якому органічно єднались духовний пошук консервативних орієнтирів, панорамна культурна картина самого буття людини і, зрештою, творче світоосягнення, яке вилилось у повноводну ріку барокового різнобарв’я. Врешті-решт це, певно, й стало порятунком духовно-національного дискурсу в Україні від розчинення в більш потужних експансіоністських культурах».

Українська церква, церковні братства, діяльність братських шкіл стали епохальним  явищем  в  історії  українського  шкільництва,  що  забезпечило його дальший бурхливий розвиток. Вони виплекали й перед усім світом показали нову генерацію освічених людей України, творчих інтелектуалів, палких патріотів, мужніх захисників свого народу від нашестя польських колонізаторів, носіїв і пропагандистів ідей української державності, будителів українського національного відродження, утвердження людської гідності українця, почуття поваги до представників інших народів.

Таким чином, братські  школи відіграли величезну роль не тільки  в поширенні освіти й розробці педагогічної теорії, а і в боротьбі українського народу за своє визволення від гніту польських загарбників, їх вплив можна вбачати в завзятій національній боротьбі, що охопила міста, і в селянських повстаннях; і в початках козаччини, і в народженні нових могутніх духовних і наукових центрів, зокрема Києво-Могилянської академії.

 

 

 

3.3. Києво-Могилянська академія як духовний, навчальний і науково-культурний центр східного та південного слов’янства

 

У 1631 р. визначний культурний діяч, на той час архімандрит Києво- Печерської лаври, Петро  Могила (1596-1647 рр.) заснував при лаврі нову школу за латинськими взірцями, яка вже у 1632 р. була об’єднана з Київською братською школою. Так утворився Києво-Могилянський колегіум, який в майбутньому став одним з провідних центрів освіти і науки не тільки в Україні, а й в усьому слов’янському світі. Заслуга П. Могили полягає в тому, що він перетворив Колегію