Історія України

 

 

 

Російський Харківський університет став не просто науково- освітнім центром Слобідської та Лівобережної України, а й провідником, колискою нової української романтичної культури, одним з перших осередків українського національного-культурного відродження XIX- початку  XX ст.  При  університеті  була  заснована  друкарня  і  книгарня, започатковано видання газет, журналів, альманахів. У Харкові з 1816 до

1819 рр. випускався перший в Україні літературно-художній, науковий і громадсько-політичний журнал «Украинский вестник», який проголосив своїм девізом: «Сприяти всебічному піднесенню науки й літератури». Часопис першим започаткував друкування українською мовою. Він радив широко її використовувати на сторінках друкованих видань, публікувати нею друковані праці вчених, які, «можливо, змагатимуться з найосвіченішими  народами  Європи».  У  січні  1816  р.  почав  виходити перший в Україні журнал сатири й гумору «Харьковский Демокрит».

Заснування першого у Східній Україні університету, видання перших українських журналів, діяльність найвизначніших культурних сил того часу сприяли тому, що на початку ХIХ ст. Харків став найбільшим культурним центром в Україні.

Справа заснування університету в Києві затягнулася на декілька десятиліть. Цьому протидіяли польські сили, які не бажали втрачати свої традиційні впливи на Правобережній Україні. Тільки після придушення польського повстання 1830 р. відбулося відкриття в південно-західному краї російського університету. Це набуло великого політичного звучання. Київський університет було відкрито 15 липня 1834 р. замість польського ліцею,  переведеного  з  Кременця,  під  офіційною  назвою  «Університет св. Володимира».  За сподіваннями уряду, він мав остаточно «придушити дух окремої польської національності і злити її з загальним російським духом» і, таким чином, виконував функції форпосту для поширення російської освітньої  системи в західних губерніях. Про українців уже ніхто не згадував. Але незважаючи на це, університет долучився до справи українського національного-культурного відродження.

Спочатку університет мав у своєму складі лише один факультет – філософський з відділеннями історико-філологічним та природничо- науковим, які в 1835 р. виділилися у самостійний факультет. У цьому ж році утворено ще юридичний факультет, а в 1841 – медичний. Студентський контингент  в  університеті  протягом  1834-1841  рр.  збільшився  з  62  до

651 чоловік.  До  1861 р.  з  нього  вийшло  1500  вихованців.  У  1860 р. при університеті засновано дворічні педагогічні курси для підготовки вчителів.

 

 

 

До 1842 р. університет, не маючи власного приміщення, містився на Печерську в кількох приватних будинках. У 1842 р. він був переведений у нове приміщення, побудоване в стилі російського класицизму за проектом і під керівництвом архітектора, академіка Вікентія Івановича Беретті (1781-

1842 рр.).

Першим ректором Київського університету став професор М. Максимович

– вчений-енциклопедист, природознавець, історик, фольклорист і літературо- знавець, друг М. Гоголя і Т. Шевченка. До Києва М. Максимович працював професором кафедри ботаніки в Московському університеті. Відома його двотомна   книга  «Основи   ботаніки».   Крім   того,   М. Максимович  був пристрасним шанувальником історії та культури українського народу. Він стояв біля витоків української фольклористики, яку, по суті, започаткував своїми   фольклористичними   працями   («Малоросійські   пісні»,   1827 р.;

«Українські народні пісні», 1834 р.; «Збірник українських пісень», 1849 р.).

М. Максимович був ректором всього рік – в 1834-1835 рр., потім – деканом філософського факультету. У 1845 р. він пішов у відставку і жив у себе на хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівки під Каневом.

На Півдні України центром освіти став Рішельєвський ліцей, заснований 1 травня 1817 р. в Одесі і названий в честь герцога А. Е. Рішельє дю Плессі – градоначальника Одеси і генерал-губернатора Новоросійського краю (1803-

1814 рр.). До 1820 р. викладання в ліцеї велось французькою мовою.

Стан пореформенної країни гостро потребував створення  на Півдні України вищого навчального закладу. Крім фінансових проблем, існували й інші. Одна з них була висловлена міністром освіти: «...Далекоглядність уряду вимагає ні в якому разі не створювати нових університетів у великих містах, де будь-який нагляд за студентами незрівнянно важчий і де вони перебувають під впливом дуже ненадійної частини населення». Тільки в 1864 р. було прийняте  рішення про заснування в Одесі Новоросійського університету, який було відкрито 1 травня 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею.

У 1875 р. було засновано університет у Чернівцях.

У ХIХ ст.  поборники ідеї української самостійності  ніяк не могли знайти легального ґрунту для своєї роботи в Росії. Урядова політика зводилась до того, щоб не допускати ніякого українства – ні радикального, ні поміркованого, ні клерикального, проводячи традиційний  курс асиміляції українського населення в напрямку його русифікації. Власті ретельно слідкували за  тим,  щоб не розвивалися будь-які елементи  української культури.  Це особливо стало  помітним  після придушення польського повстання  1830 р. Якраз  у  цей  час  зникли залишки українських національних елементів  у

 

 

 

місцевомусамоврядуванні.Булонавітьрозформовано київськуміську міліцію у кількості 2000 чол., які за традицією носили козацьку форму.

У цій тяжкій ситуації в Україні залишилася одна сила, що рятувала український народ від денаціоналізації. Цією силою була національна свідомість, носієм якої була українська інтелігенція. У розвитку