Історія України

Назва Покуття походить від назви смт. Кути Косовського району Івано-Франківської області. Тепер Покуттям прийнято вважати рівнинну частину Івано-Франківщини між Дністром і Прутом.

Етнографічні особливості Покуття мають багато спільного з Буковиною і Гуцульщиною, проте є й оригінальні риси. Подвір’я має своєрідне планування типу «дворядної зв’язі». Інтер’єр хати відзначається великою кількістю барвистих тканин, вишивок. На ліжках викладають по кілька вишитих подушок, на жердках вивішують рушники, а над ліжком – одяг. Мальовнича кераміка також була окрасою покутської хати: миски, глечики різної форми і різного призначення. Одяг відрізняється від гуцульського і буковинського переважно візерунками, вишивками, а не кроєм. Чоловіки носять сорочку поверх штанів, одягають торбинку через плече. Жінки підтикають запаску, як на Буковині. Сердак тут носили довгий, опанчу – подільського типу.

У Карпатському регіоні є три етнографічні групи: лемки, бойки, гуцули. Розглянемо особливості культури і побуту кожної з них. Лемки живуть по обидва схили Бескиду, між річками Сяном і Попрадом. Це автохтонні жителі Карпат: перші згадки про них у писемних джерелах заявляються в VІ ст. До лемків за етнографічними особливостями культури належать русини, які через різні історичні обставини опинилися на територіях різних держав: Угорщини, Польщі, Словаччини, України. Значна частина цих українців асимілювалася місцевим населенням. Так, у Словаччині їх було близько

 

 

 

200 тис., тепер лишилося близько 40 тисяч; у Польщі під час операції «Вісла» в 1947 р. русинів було примусово вивезено з рідних земель і розселено по всій країні. Тому визначити місця їхньої локалізації нині важко.

Отже, лемки є найзахіднішою групою українців. Назву свою, вірогідно, отримали від сусідніх народів за вживання поширеної тут діалектної частки лем, що означає «тільки», «лише». Самоназва їх – русини або лемаки.

Народний одяг Лемківщини має специфічні риси, що сягають коренями князівської доби. Це плащоподібна  чуга з широким коміром та шнурками. Інші стародавні види одягу: сіряк,  лейбик,  опанча,  сірманя (одяг з пелериною). Тільки у лемків лишився обрус, який накидається (а не пов’язується) на голову, а також чоловіча сорочка з розрізом іззаду.

Жінки лемків носили фарбан – спідницю з безліччю складок. Катанка по формі була схожа на кептар, але шилась із вовняної тканини. Лемки любили синій колір. Всього лемками себе вважають 250 тис. українців в Америці, скільки ж в Галичині, 150 тис. в Закарпатті, 50 тис. в Сербії, інші в Словаччині й Угорщині. Отже, разом усіх лемків-українців живе в світі більше 700 тис.

Бойківщина – історико-етнографічний регіон на заході України, який охоплює гірські райони сучасної Львівської і Івано-Франківської областей між верхів’ями річок Сяну і Лімниці та Закарпатської області між річками Уж і Торець, а саме південно-західну частину Рожнятівського, майже весь Долинський район Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну частину Стрийського, Дрогобицького, Самбірського, більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Міжгірського, Велико-березнянського і Воловецького районів Закарпатської області. Сьогодні частина етнографічної Бойківщини входить до складу Польщі, Словаччини. Територія розселення бойків складає близько 8 тис. кв. км. Походження назви Бойківщина пов’язують з найменуванням корінних жителів бойків, які часто вживали в мові слово «бойе» в значенні «так». Самі  бойки  цю  назву  не  люблять,  дехто  вважає  її  глузливою,  тому віддають перевагу назві «верховинці».

Для поселень бойків характерний замкнутий двір, де будівлі розташовані в одну лінію. Клуня називається боїско. Оригінальний стародавній звичай мали жінки для укладання волосся. У буденні дні заміжні жінки від закладених під очіпок кіс відділяли по пасму волосся з обох боків так, щоб воно спускалось на груди. На свята ж волосся повністю розпускали на спину, навіть якщо воно було довшим, ніж до пояса. Розпущене волосся покривали півкою, давнім видом намітки (прямокутне полотно або перкаль з вишивкою на одному з країв). Чоловіки також носили довге розпущене волосся, яке

 

 

 

іноді заплітали в дві коси – це було дуже архаїчне явище, зафіксоване тільки у бойків. Бойки любили темно-сірий колір. У бойків як і у лемків верхня і нижня частини сорочки були відокремлені, верхня була дуже короткою, нижня називалась подолкою. Чоловічий сердак довший від гуцульського і був більше схожий на свиту. Взагалі, одяг бойків відзначається біднішою гамою кольорів порівняно з лемками і гуцулами. Для чоловіків був характерний бриль (широкий капелюх), личаки (легке міцне шкіряне взуття) і черес (широкий шкіряний пояс). Головним заняттям традиційно було землеробство і скотарство, лісові роботи, нафтові промисли, художні ремесла.

Гуцули проживають в сучасних Верховинському, Косовському, Надвірнянському районах і Припрутських селах Коломийського району та територія Яремчанської міськради Івано-Франківської, Винницький і Путильський райони Чернівецької, Рахівський район